О лицарю незвіданих доріг!
Під яким стягом став ти мандрувати,
Під чиїм дахом став ти ночувати,
Що навіть сонце клониться до твоїх ніг?!
Скажи куди тепер свій держиш шлях
Через знемогу,біль,поневіряння?
Які тобою знов керують сподівання,
І дощ який с тобою ходить по дахах?
Тобі кричали: "Годі,зупинись"
"Чи не стомився, хочеш відпочити?"
А ти ішов не боючись грози і вітру,
Палкого сонця й бурь не боючись.
Що ти з собою взяв в дорогу,
Чи легким видався тобі цей шлях?
Чи ти хапаєш своє щастя по верхах,
А чи отримав сповна,до знемоги
ЦВІТУТЬ САДКИ В ТАРАЩІ
Цвітуть садки – від краю і до краю
Звучить малиново ясний медовий дзвін.
І бджоли мед, як музику, збирають
І кожній квіточці вкладають свій уклін.
Хоч жбан бери та наливай по вінця
Із квітів ніжних мед – густий та запашний.
Тріпочуть стиха так прозорі крильця,
Для бджіл той добрий труд – знайомий і простий.
Он красені – джмелі на абрикосі.
Вони кохають теж весняний буйний сад.
Наклеївши пилок на ніжки босі,
Летять до своїх нір, спішать до джмеленят.
У домі для синиць вже гамірливо,
Із хатки лине писк ротатих синичат.
То теж весняного садочка диво,
Таке, яке було і сотні літ назад.
Цвітуть садки. З усіх сторін лунає
Не мідний, а медовий дивний, чистий дзвін.
О земле рідна! Я красу вітаю
Твоїх весняних теплих, життєдайних днин
ДИТИНСТВА МОГО ДЖЕРЕЛО
Шепочуть липи, тихе надвечір’я
Торкнуло віти голубим крилом.
Візьму я сина, вийду на подвір’я,
Поки не обгорнуло землю сном.
Зійду стежиною у яр, в низину,
Поки ще сонце зовсім не лягло.
Знайду струмок, тоненький, як лозина,-
Дитинства мого світле джерело.
Воно таке співуче і мрійливе,
І бризкає краплинами води.
Здається, справжнє дзюркотливе диво
Виглядує з-під кореня верби.
Помию сину ручки, дам напиться,
Хай набереться сили від землі.
То ж сік землі – прозора та водиця,
Народжена в невідомій імлі.
Хай потече вода із мого краю
У річку, потім – в море, в далину.
Любитиму я вічно, знаю, знаю,
Землі і молодість, і сивину.
Бо ця вода, що весело іскриться, -
То, мабуть, вічності нечутний плин.
Колись зросте і стане, як годиться,
Дорослим, дужим мій маленький син.
А цей струмок, він буде, як дзвіночок,
І через двадцять літ все ж так співать,
Свій древній буде танцювать таночок
І сина мого сина напувать.
Сторінки: 12345678 ›
