Вірші  » Різні вірші.



Україна переможе
І нам Бог допоможе
Тільки віру треба мати
Разом зможем все здолати

На ВІЙНІ солдати ті
Хай повернуться живі

Коли ж настане МИР?
У Бога я питаю
Коли ж закінчиться ВІЙНА?
Молюся я щодня

Автор: юля юрків

   Коментарі »

Рідна Україна
Тут я живу, тут і пишу,
Тут я навчаюсь, тут і помру.
Це наша гордість, це Україна,
Це рідна держава і сонячний край.

Ціннуй Україну — вона особлива,
Бо немає на світі гарніших лісів,
Бо безцінною є наша мова
І ще багато інших скарбів.

Не найкращі часи переживає Україна.
На сході війна,на заході свавілля.
Багато років боролися за вільність,
А врешті-решт одержали — бідність.

Тож в цю важку для всіх хвилину
Потрібно вірно захищати Україну.
І задля неї та її свободи,
Не побоятись втратити життя.

Як прочитаєш вірш,
То пообіцяй,
Що ти ніколи не забудеш
свій рідний край.


Автор: Вася Хорев

   Коментарі »

СВЯТІ ДЖЕРЕЛА НЕ ВМИРАЮТЬ

Обніміться ж, брати мої, та з доброї волі
Біля тої криниченьки за селом у полі.
Біля тої криниченьки на Іллі пророка,
Де вмивала синоченька мати одинока.

Мила очка, щоб він бачив жито та пшеницю,
Мила вушка, щоб він слухав співучую птицю.
Мила ротик, щоб навчився та й гарно співати,
Ручки мила, щоб вмів він добре працювати.

Ще й пускала босоногим на чистую росу,
Щоб здоровим ріс та брався у жнива за косу.
Осліпили оченята рубінові зорі,
Заглушились вушенята – стали ніби хворі.

Та давай втікать із роду, з рідного Поділля,
Бо диявол-атеїст вийшов із підпілля.
Тай почав цькувать він брата взяти вила в руки,
Та іти на брата з ними – немов ті гадюки.

Засипали криниченьку гноєм та камінням,
Волокли Христа святого із божеволінням.
Праведні брати ставали: навіз той руками
І з кринички вибирали - джерело спасали.

Сестри нові рушниченьки знову вишивали,
І на ранок хрест новенький ними прикрашали.
Неправедним було мало того неспокою –
Вони везли міліцію з цілого району.

А ті дерли на вбогому стару сорочину,
Ще й тусали в потилицю каліку невинну.
Розганяли паломників, приречених Богом,
Що прийшли води напиться тай піти убогим.

Щоб ще більше непокірній нашкодить людині -
То давай орати землю у святій лощині.
(Споконвіку не орали священну долину,
Що чекала хрещеного як матір дитину).
І мовили брати святі: «Ори, ненависний!-
Прийде воля Божа – згинеш, а я буду вічний».

Стало сумно на Поділлі, нарід перевівся,
Поглумився нечестивий, тай сам десь подівся.
Український мій народе, ти прозрів, неначе,
І відчув як дух святого за минулим плаче.

Тож давайте, брати мої, що було – згадаймо:
Для чистого і святого джерело шукаймо.
Ще й доріжку відновімо, до води святої,
Що вела через Слобідку до кринички тої.


Відновім при ній алею, з ялин та берези,
Де трактором корінь рвали, землю вибирали.
Лати, мов в Христа святого, цвяхом прибивали,
Бо сліпому і глухому так робить казали.

Щоби тою алеєю, як колись бувало,
І близького й далекого село зустрічало.
Нехай Ілля святкується і Вода святиться:
Святе те, що дали предки – перед ним вклонися.

Пам`ятайте, так співали, там, біля кринички:
«Прийде таке время, що мертві з живими, будуть говорити».

Встань Тарасе, подивися на країну знову:
Діти мають Україну та забули мову.
«Заповіт» твій невмирущий стали забувати… .
Тож давайте брати мої будем його вивчати.

(на замовлення земляків, Ваш вічний слуга Маньковський В.Р.)

Автор: Маньковський Віктор Романович

   Коментарі »

Сторінки: 123456789101125 › 
Додати вірш