Вірші  » Життя.



Про життя

Життя – не вічний онтогенез
І не триває сотні років,
То – найвеличніше з чудес,
Воно не має еталонів.

Життя не ділиться на двоє
Бо це одна стрімка ріка,
Та з іншою переплітатись може
У двох закоханих серцях.

Життя не ціниться «за скільки»:
Хто, коли і як прожив,
Його не купиш ти на ринку
І не знайдеш йому ціни.

Життя не міряють лічбою,
Ні довжиною, ні глибиною,
Його оцінюють змістовно –
За тим, що зроблене для когось.

Життя не люблять за прикраси:
Браслети, персні, діаманти,
Бо в нім шукають те, що справжнє,
Що прожите і не примарне.

Життя оздоблюють не блиском,
Не камінням, не намистом,
Його окраса – добрі вчинки,
А не пиха й гордовитість.

Життя не вкрите оксамитом:
Без помилок не обійтися,
Найгірше – страх у пустотіні
Та небажання щось робити.

Пусте життя – це вирок тим,
Хто на собі поклав заслін,
Кінець один: із забуття
Назад немає воротя.

Безсмертя – не казковий міф,
Його потрібно заслужити,
Життя – найбільший із дарів –
Достойно слід усім прожити!

Автор: Nick Devo

   Коментарі »

Я пишу Вам віршами, і зміст ховаю між рядками.
Про те, про що мовчав роками,
про ту що згадував ночами.
Я прагну поділитися думками:

В очах би Ваших прогулятись,
назад ніколи не вертатись.
Готовий в них втопитись,
якщо дозволите напитись.
А їх котячий блиск,
на мене чинить тиск.
Щоб я пішов на риск,
подав хоть писк.

Мелодією слів кохатись,
до неї прислухатись,
коли підеш молитись,
про те де можеш помилитись.
І того серця в стук вслухатись,
йому не можна зупинятись,
не раз могло воно розбитись,
і навіть коли не змогло влюбитись.

Червоними такими, губами милуватись,
Як тим чого ніколи не торкатись,
їм з трояндами змагатись.
Гарячими, палкими, лише твоїми.

Настроєм дивуватись,
що може різко помінятись.
Чи маєш що сказати ?
А може посидіти, помовчати ?
Цього сама не можеш знати.

До тебе наближатись,
твого нутра боятись.
Закрилась за сімома замками,
котрі оберігаються чортами,
ті тичуть в мене усіма гріхами.
Та давлячись ключами, клацають зубами.

За Вашими мурами,
лежать рови наповнені сльозами.
Що влились в них ріками,
котрі добуті є катами,
які не стежать за ротами,
кидають в розпалі словами,
і тянуть Вас руками.

І після цього посміхатись,
за сміхом біль ховати.
І хоч продовжуєш штовхатись,
я все ще хочу обійнятись.
Не зміг того зуміти: тебе я зрозуміти
Та хочу знати, як можеш ти прощати ?

Колись одними тими мріями своїми:
Де ми трималися руками,
ішли торкалися боками
і терлися щоками
- Я жив немовби Вами...
_______________

Автор: Микола-Марк Луценко

   Коментарі »

Добігла до кінця моя чарівна казка,
В якій було усе - надія і печаль.
І серця біль стиска холодна дійсність маски
Безжально постає реальністю прощань.
Я вдячний Вам за все. В цю непросту хвилину
Лиш хочу побажать усіх Вам благ земних,
Зігріється душа, коли до вас прилину
У мріях чи вві сні - простіть мене за них.
Простіть і не судіть, бо вражений красою
І сам не розберу, коли скінчився лік
Тим ранкам, що зійшли, оплакані росою,
Й що не забуду я, повірте, їх довік.
Та мить скінчилась ця - і завешилась казка,
Є дійсність, а вона далека від казок.
Я відїжджаю вдаль - життя зриває маску
Крізь втати біль у світ роблю непевний крок.

Автор: Коломієць Юрій

   Коментарі »

Сторінки: 123456789101134 › 
Додати вірш