Вірші  » білий вірш.



Забуття

Настає і вік, коли час губить
справдешній сенс.
Тамги дочасного вдоволення
підмінюють уявну вічність.
Привчаюсь до досконалої одинокості;
до небуття.
Вже не пошукую нічого, бо ти постала
більш чим все те, що міг би узнати.
Дозволила второпати чим є звичайність
та присутність.
Довила аж до межі можливого.
Без нинішньої відсутності, запевнила,
майбутність спливе у забуття.

Автор: Микола Корнищан

   Коментарі »

В душі зосталась темрява,
а навкруги сумне буття.
Немає ні майбутнього,
ані надії на життя.
Не хочеться так жити,
та смерть така страшна.
Лиш чутно слабі звуки,
свого серцебиття..

Автор: Darkness

   Коментарі »

Ніжним дотиком…

Ніжним дотиком, лагідним поглядом
Заворожила, приворожила, зі сну збудила і цвітеш.
Весняною квіткою крізь сніг пробилася,
Причепурилася і ростеш.

Стомлене холодом, вітром, негодою
Все оживає, вальсом кружляє, і на свій танець запрошує нас.
Серця схвильовані, очі закохані…
І на хвилину, зупиниться час.

Все, що приховано серцем закоханим,
У поцілунку проллється дощем.
Взявшись за руки, невпевненим кроком
Межу заборони разом перейдем.

В ніжних обіймах поринемо в всесвіт.
У всесвіт бажань, заборонених мрій.
Життя починається, біжить, озираючись
На сіру буденність звичних подій.

Автор: Колодій Олександр

   Коментарі »

Сторінки: 12 › 
Додати вірш