Вірші  » філософська лірика.



Моя зіронька

Як пізно ввечері узрію крізь хмари зіроньку одну,
То заспіваю і замрію, і знов до ранку не засну.
Ця зірка щастя й миру зичить, її любов повік не вмре,
До себе кличе, кличе, кличе, та все ніяк не забере.

Коли б мені ракети крила, полинув би в далеку путь.
Вві сні ще є наснага й сила. Так от – не можу і заснуть.
А як засну – зоря зникає, сховає очі і мовчить.
Зірватись в лет! Куди? Не знаю. Лиш серце крається-болить.

Чого ж бо зіроньки не бачу? На хвильку зглянься і утіш!
Лиш за тобою гірко плачу! … І раптом вихопиться вірш.
І що воно такеє диво оті віршовані рядки?
Плетеш-мережиш речень звиву – стають світлішими думки.

Поетів слави не бажаю, бо їх хлібина затверда.
Хто більше зна, той більш страждає. До хліба ж треба ще й вода.
А друзям щирим почитаю. Послухають, коли й не так.
Хто головою похитає, а хто подумає: «Дивак!».

І диваку поспівчувають («Хлєб наш насущний даждь нам днєсь!»),
Для них памфлета накатаю, чи поздоровлення якесь…
Як пізно ввечері узрію крізь хмари зіроньку одну,
То заспіваю і замрію, і знов до ранку не засну.

Автор: Владислав Красса

   Коментарі »

Чому живе, і сам не знаю,
В моєму серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї
Одним одна коло воріт.

Де ти, моя стежино,
Де ти, моя єдина?
Ота стежина в ріднім краї —
Одним одна коло воріт?

Дощами мита-перемита,
Снігами вметена у даль.
Між круглих соняхів у літі
Мій ревний біль, мій ревний жаль.

Де ти, моя стежино,
Де ти, моя єдина?
Ота стежина в ріднім краї —
Одним одна коло воріт?

Моя надієчко, я знаю:
Мій крик життя на цілий світ —
Ота стежина в нашім краї
Одним одна коло воріт.

Де ти, моя стежино,
Де ти, моя єдина?
Ота стежина в ріднім краї —
Одним одна коло воріт?

Автор: Андрій Малишко

   Коментарі »

Я у цьому житті ще до вчора був найщасливішим,
Cвітла мрія летіла задумливо на журавлях…
Та з вчорашнього дня охолов я, і став ще мудрішим,
Бо тебе не зберіг, загубив у безкрайніх світах…

Я ще вчора літав, мчав з вітрами в замріяну весну;
Задивлявся замріяно в неба прозору блакить…
А сьогодні з журбою дивлюсь в далечінь піднебесну,
І у серці так гірко і боляче смуток щемить…

Я тобі не приніс ні жаданого щастя, ні долі…
Ні солодких та ніжних моментів в твоєму житті.
І журливо сумують в ярах сивочолі тополі,
І чубами трясуть в гордовитій своїй самоті…

Автор: Юрій Цюрик

   Коментарі »

Сторінки: 12 › 
Додати вірш