Вірші  » пейзажна лірика.



Який чарівний вранці небокрай…
Та на душі немає сонця, смеркло…
Я замість того, щоб створити рай,
Вимощував тобі дорогу в пекло…

Награвшись почуттями досхочу,
Не виривався із палких обіймів…
Хоча й донині пристрасно тремчу,
Пригадуючи ніжні буревії…

І все ж благаю: ти мене прости
За те, що обманув твої надії…
Навіки роз’єднав сердець мости
І розтоптав вінець палкої мрії…

За серця біль, за крик душі пробач;
За довгий шлях – від почуттів до зради…
За твій щасливий сміх і ніжний плач,
За те, що розтривожив зорепади…

Прости мене за все… і прощавай…
Лиш знай: любив бездумно і запекло…
Та замість того, щоб створити рай,
Вимощував обом дорогу в пекло…

Автор: Юрій Цюрик

   Коментарі »

Дівчинка Осінь жбурляє в обличчя мені
Листя, опале з гілок, золотисто-багряне…
Мовчки дерева стоять в листопадному сні;
Вітер куйовдить волосся твоє неслухняне…

Безповоротно стежина веде до зими…
В цьому житті ми чимало на все оглядались…
Більше навряд чи з тобою побачимось ми;
Адже і так досить часто у снах зустрічались…

Ти збережи мою ніжну безмежну Любов…
І не картай за гріхи свою втомлену душу…
Я відчуватиму ніжність твоїх молитов
Й більше ніколи канон почуттів не порушу…

Жовті дерева стоять в дивовижному сні;
Вітер куйовдить волосся сухими перстами…
Дівчинка Осінь щось тихо шепоче мені,
Наче востаннє лоскоче твоїми вустами…

Автор: Юрій Цюрик

   Коментарі »

Така весна...

Було це ранньою весною...
Коли природа знову ожила.
Занурившись у щастя з головою,
Я наче квітка-вперше розцвіла.

Відчула світ – надмірно, надчуттєво,
Я йшла вперед неспинно, як могла.
Зустрівшись поглядом хвилинним та миттєвим
Призупинилась. А ось і ти, я тебе знайшла!

І ця весна була такою вперше,
А інші пори року не рівнялись їй.
З її теплом зайшло щось нове в серце
І я дозволила собі, сказати слово «Мій».

Ти моя радість і моя тривога,
Але тепер ти «Мій» на все життя.
Ми ніби різні, та в нас одна дорога,
Одна любов, в одне серцебиття.

Автор: Аліна Д.

   Коментарі »

Сторінки: 12345 › 
Додати вірш