Вірші  » присвячення.



МАМО
Спасибі, мамо, за усе на світі!
І за життя, і радощі мої.
За те, що сонце так яскраво світить
І так співають гарно солов’ї.

За все, що я люблю і відчуваю,
Чарівність світу бачу кожен раз,
Я так добра і так тепла бажаю
Тобі, матусю, в цей святковий час.

Спасибі, мамо, мамочко рідненька.
За ласку, щедрість, щирість, доброту.
Здорова будь і будь щаслива, ненько,
Спасибі, мамо, за любов святу.

Я радий навіть небо прихилити
Та відігнати кривду і біду.
Я можу так тебе одну любити,
До тебе, мамо, в пісні я іду.

Автор: Огороднік Христина

   Коментарі »

Тебе бракувало сьогодні у сні
Тому я сьогодні не спала
Стосунки з Тобою приємні й тісні
На жаль , та Тебе тут замало

Прив\'язане серце , і щемить душа
Я хочу до Тебе в обійми
З платформи , вже час , потяг руша
Та в голові кляті війни

Я буду всю ніч співати пісні
Тай байдуже най би пропала
Тебе бракувало сьогодні у сні
Й на правду я навіть не спала

@ Невідома

Автор: dreaming_mafia

   Коментарі »

Мій Рідний Край
Читачу, якщо ти хочеш знати,
Де породила мене мати
І виріс я в якім краю,
То прочитай і будеш знати,
Що побував я у раю.

Хатина та була в малім селі,
Над річкою в зеленій низині,
А річка витікала з ставу,
Балки на лівій стороні,
Де пас чабан отару.

І ще народ назвав Млинським той став,
Бо водяний там млин стояв.
Рибак ішов туди розвіять скуку,
Пів дня там спінінгом махав,
Зате тягнув метрову щуку.

Водились там ондатри і качки,
В лататті білі лілії цвіли,
Букет з яких могли нарвати,
Лише завзяті юнаки,
Щоб нареченим дарувати.

Зелена під селом долина,
Для гусей-лебедів перлина.
За ними лози, сінокоси,
Вільховий ліс, росте калина
І верби в річці миють коси.

Там, під городом, росла верба дупляста,
Що мала літ вже півтораста.
Жили в ній галки, кажани
І горобці, сова очкаста….
Вербу спалили хлопчаки.

Ген з сходу сонця, дикі два садки,
Що Дальнім й Ближнім назвали їх діди,
У них трава, що влітку в`яне,
Медові липи там цвіли,
Все те нагадує савани.

Серед села розкішний сад біліє,
Красу якого відтворити мріє
Лише художник в полотні.
Та передать він не зуміє
Як пахне цвіт той у ночі.

Як в ніч травневу місяць ходить,
Як цвіт росою він холодить
І розправляє пелюстки,
Як соловейко соловодить,
Та хором квакають жабки.

Стежина вивела із саду,
Вже манить перейти леваду,
Де під городами ярок,
Зібрав джерел цілу плеяду
І перелив їх у ставок.


Той, хто виростав в селі Слобідці,
Стрічав схід сонця в тому місці,
Гнав босоногим із біди,
Та стерном ноги наколов до кісті –
Пейзаж цей пам`ятатиме завжди.

Давай згадаємо земляче
Й повернемось в дитинство наше,
А разом з ним в той сонцесхід,
По чім душа страдає й плаче,
Хоч йден з нас батько, другий дід.

Давай присядемо з тобою
Над сею тихою водою,
Що ще парує білим пухом,
Під цею сонною вербою
Замрем на мить всім тілом й духом.

Смуглява вільха ще дрімає,
А сонцесхід уже палає,
І перше лагідне проміння,
Життя ласкаво піднімає
Сільських перегуків сплетіння.

Он дика качка з осоки
Качат виводить до води.
Дідусь на греблі череду,
Мугича: «Гей, куди, куди», -
Жене попасти на росу.


Он хлопчик, що аж з Ленінграду,
Приїхав влітку на відраду,
Прибіг із вудкою до ставу,
І всівся на пеньок одразу,
Щоб карася піймать на славу.

На другім березі дівчата,
Прийшли схід сонця зустрічати,
Граційну закріпити вроду,
Немов русалочки косматі,
Сміючись, нирнули в воду.

А ось юрба міських дітиськів,
Піднявши мільйони брисків,
Радіє сонцю і воді…
Людино, одірвись від міста!
Ось тут твій рай, на цій землі!

Спасайте Україну милу,
Очистіть бруд, що впав на ниву,
Верніть – но, дітям рідну мову,
Верніть природу замість диму,
Верніть хоч початкову школу.

(Маньковський Віктор Романович)

Автор: Маньковський Віктор Романович

   Коментарі »

Сторінки: 123456789101113 › 
Додати вірш