Вірші  » сюжетні, драматургічні вірші.

Вірші » сюжетні, драматургічні вірші.

Смотреть красиві фрази та вірші, російською



ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилати і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмельні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Автор: Василь Симоненко

   Коментарі »

У Німеччині сніг, всю Саксонію ним завалило;
Десь здалеку доноситься з вітром церков передзвін…
Хтось у мерзлій землі, чиясь вічність – то братська могила,
А мене мчить авто на заметений снігом Берлін…

Сімдесят літ тому ось таким же засніженим полем
Йшов на смерть за ідею мій забутий країною дід…
Не дійшов… як шкода… відсміялась зажурена Доля;
Мов підкошений впав і навіки на вічні поблід…

Він вже вічність лежить поміж Ельбою й сивим Дунаєм,
Залишивши удома з дітлахами русяву вдову…
Він до них не прийде… бо на правді давно спочиває
Й чує Реквієм сніжний - мелодію снів вікову…

Доля, чом ти така невблаганна і несправедлива?
Чом так жорстко притиснув до землі нас Фортуни каблук?
І, напившись гіркого баварського пінного пива,
Купить пару німецьких сорочок «щасливий» онук…

Він до діда прийде… принесе фіолетові квіти…
І на братську могилу покладе ікебану з троянд…
Та мабуть що ніколи не зможе онук зрозуміти
Вічні злидні народу, що колись переміг Фатерлянд.*

Фатерлянд* - дословно - Земля отцов. Родина - по-немецки.

22.03.-12.04.2013 Хмельницький – Вроцлав – Дрезден - Берлін – Париж – Краків.

Автор: Юрій Цюрик

   Коментарі »

*********
Самотність скрізь… На вулиці, у парку.
Самотність обіймає за плече
І з тиха шепче: «Правда нам прекрасно?
Хіба колись забудеш ти мене?

Коли тебе покинули всі друзі
І ти сховала від людей печаль.
Я витирала сльози лагідно, немов рукою.
Хотілось бачить радість в голубих очах.

Не раз у літній вечір, серед ночі,
Коли не снилися чарівні сни,
А душу переповнював неспокій,
Про це розповідала ти мені…

Без слів… Думками… Поглядом несмілим…
Який я розуміла краще всіх.
Я була поряд, була я з тобою.
І не хотілось покидать тебе мені.

Я знала, що приношу тобі користь,
Та й розуміла, що печаль також…
Потрібно було йти, щоб розійшлись дороги,
Та я все відкладала шлях ще лиш на крок.
Зуміла швидко ти привикнути до мене,
Що я є скрізь з тобою й повсякчас.
Мене не проганяла ти від себе,
Лиш більш любила провести зі мною час.

І ось, немов найкращая подруга,
Тебе я супроводжую по всіх шляхах.
Та відчуваю: слабне наша дружба,
Щось незбагнене появилося у твоїх очах…

Та вже, напевно, нам пора прощатись,
Тебе я хочу відпустити назавжди.
Нам краще більше тут не зустрічатись…
За нашу дружбу скажу я «Прости!»

Автор: Незбагнена

   Коментарі »

Сторінки: 1
Додати вірш