Осінній вітер завмирає
Жоржини свій ховають цвіт
Під небом що тепер палає
Втонув у попелі цей світ
Війна, її сюди не звали
Багряне сонце завмира
В одному із сумних підвалів
Гучна мелодія луна
Красуня хлопця обіймає
Він незважає на слова
А вона подумки зітхає
Її окутує журба
Байдужа? Каже що кохає
А погляд як холодна сталь
Чому я з ним сама не знаю
твердий як той гірський кришталь
Люблю його прекрасні очі
Люблю цю посмішку лиху
Я гордість розірвала в клоччя
Змахнула дівчина сльозу
тепер як свічечка згасаю
Що каже те я і роблю
Себе уже не пам’ятаю
Але ж люблю його, люблю
Дзвенить бокал, залите горе
І звуки бомб вже не страшать
Раптовий спалах, крові море
Ніхто не хоче помирать
Бліда красуня посміхнулась
- Я знаю зілля чарівне
- Ти мавка – дівчина жахнулась
Згинь нечисть, геть, облиш мене!
Ти ж хочеш, люба, допомоги
Любовне зілля дай йому
І щезнуть всі твої тривоги
Разом з питанням цим: чому?
- Ну як ти? – подруга питає
- Тут Мавка… - пляшку відкида
- Повір, нікого тут немає
- Неправда – дівчина рида
Пурпурним блиснула будівля
Її виносять на руках
Раптово падає покрівля
Сидить красуня у сльозах
- Ну як, устигли забрать клунки?
- Не рюмсай, так. Спини свій плач
Це крапка, досить цих стосунків
- Я щось розклеїлась. Пробач
Запахло смаженим в повітрі
Костір і їжа, спати час
Мені життя таке набридло
Кінець, немає більше нас
Настане ранок, зникне горе
Піду вперед уже сама
Аж раптом стихло все навколо
І крик: закінчилась війна!

Автор вірша: Анна Ходіс

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись