Палають його очі – яскраві зорі ночі.
Думки дівчини лиш про них і серце все стукоче…
Лугів Альпійських світ його, її – пшениці поля,
Хоча й не певна вона все: чи справді її доля?
Його образи – її сльози, солоніші за море,
Між берегами кілометри – їх цілковите горе.
Її кохання – логогриф, його любов – поема,
Хоч як заплутаною є почуттів цих схема.
Любов нехай його палає, згорять у полум’ї тіла,
На місці її поцілунку так ніжно мальва зацвіла.
Горить вогонь її бажання, які на смак його вуста?
Та мусить він почути правду, коли вона не надпроста:
Як між палкого сонця літ і холоду снігів зими,
Згадаю ненароком я: лиш нами завжди були вони.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись