Колись я жалкувала, що ти мене не знаєш,
Наразі байдуже: забув мене чи все ще пам’ятаєш.
Скажи мені й усьому світу: де свою людяність згубив?
Скажи… чи ти колись любив?
Любив, як я тебе любила?
Байдужість твоя мене вбила.
Багато років я чекала,
Любов до батька не згасала.
Від серця залишались лиш уламки.
Як темінню ночей змінялися світанки,
І сам на сам із мареннями залишалась,
Надіями, що прийдеш ти, та дівчинка втішалась.
Вона тонула між думок, що лиш твоя помилка –
Щоками дівчинки малої сльози лились гірко.
Обернуться чорнилами на сторінках щоденника.
Заплакані зелені очі у безнадії пам’ятника.
Покриті льодом обеліски серця дитячого тепла,
Так і залишиться назавше на кладовищі цім зима.
Не дякую тобі, татусь, що я твоя помилка,
Проте спасибі: більш не буду сльози лити гірко.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись