Пусті, як вірші безголосі…
Як сивочоле вічне небо;
Як сиротлива жовта осінь…
Як перший сніг на твої коси,
Як ті роки, що запізнились…
Як ранішні холодні роси,
Котрі у лід перетворились…
Як ті віконні візерунки,
Що дивляться повз ніч на мене…
Як твої ніжні поцілунки,
Як серце: чуйне й незбагненне…
Як я, що дивлюся на небо…
Й думками мчу у срібну просинь.
І кожен день молюсь за Тебе–
У сиротливу жовту Осінь…
Поділитися
Коментарі
*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись