Вірші - Пейзажна лірика

Сьогодні, як і тисячі сторіч,

З басів зриваючись до хриплого контральто,

У косу лінію розкреслюючи ніч,

Дощ лопотить по чорному асфальту.

Затявся звечора та все іде й іде…

Здається, ні кінця йому, ні краю...

З ворсинок суму прядиво пряде

І у комірки пам'яті складає.

А там його на декілька життів.

Навіщо стільки – я і сам не знаю:

Чи так багато проливних дощів,

Чи так далеко живемо від раю.

---