Я не думав погане, це виглядіть може як спіч
І не мріяв про тебе уявивши тебе як єдину
Не пишу більш листи це мабуть досить дивній мій біч
Не пригадую образ, твої губи й фігуру осину
Знищив я фотографії давніх часів
Ти і я в них чомусь виглядали доволі щасливо
Як магніт нас сприймали, з різних ми полюсів
Посміхались стривожено, радісно, мило
То було мовби сон із порізано світлих частин
Ти була чистим полем, я стелився тобою мов річка
В полі маки цвіли ніби сотні червоних хустин
І тополя стояла мовби богом запалена свічка
Так би тало життя як весною розтоплений сніг
Образ твій я беріг, заховавши у собі до болю
Налетіли круки знявши вітром стрімким оберіг
І забрали з собою у вирій розхристану долю

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись