Наче все як було, як велося
Промінь сонця в теренах весни
Вітер ніжно куйовдить волосся
Запах лісу в нотатках сосни
Погляд спіхом взлітає угору
В пошуках полохливих пташок
Все це було тоді, ще до вчора
У розливах бурхливих річок
А сьогодні в розірваній кризі
Мов кричить на все людство душа
Плаче мати на зібранім хмизі
І в молитві дитя воскреша
Ще до вчора на крилах світанку
Сяяв місяць в небесній висі
А сьогодні із самого ранку
Кров стікає на юнім лиці
Поряд смертю плюються гармати
Проклинаючи все що живе
Ріжуть ремнем своїм автомати
Мов нічого, колись заживе
І біжать полохливі прохожі
Наче вщент омертвілих містах
Зовні були колись ви не схожі
А тепер навіваєте страх
Харків, Київ, стоїть Маріуполь
У завалах величних руїн
Вітер сіє посічений попіл
Своїм присмаком обвуглених тіл
Смерть несе наче промінь надії
Зазомбований вкотре русак
І лягає як від пандемії
Відчуваючи смерть цю на смак

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись