RU UA

Крихкий поклик могил,
Забуті тіні, забутий прах.
Лише пам'ять чорнил
Дає жити в роках.

Пробачте за помилки,
І що стежина крива.
Теперь ви зірки,
І тямлю ваші слова.

comment Коментарі (0)

Осінній вітер завмирає
Жоржини свій ховають цвіт
Під небом що тепер палає
Втонув у попелі цей світ
Війна, її сюди не звали
Багряне сонце завмира
В одному із сумних підвалів
Гучна мелодія луна
Красуня хлопця обіймає
Він незважає на слова
А вона подумки зітхає
Її окутує журба
Байдужа? Каже що кохає
А погляд як холодна сталь
Чому я з ним сама не знаю
твердий як той гірський кришталь
Люблю його прекрасні очі
Люблю цю посмішку лиху
Я гордість розірвала в клоччя
Змахнула дівчина сльозу
тепер як свічечка згасаю
Що каже те я і роблю
Себе уже не пам’ятаю
Але ж люблю його, люблю
Дзвенить бокал, залите горе
І звуки бомб вже не страшать
Раптовий спалах, крові море
Ніхто не хоче помирать
Бліда красуня посміхнулась
- Я знаю зілля чарівне
- Ти мавка – дівчина жахнулась
Згинь нечисть, геть, облиш мене!
Ти ж хочеш, люба, допомоги
Любовне зілля дай йому
І щезнуть всі твої тривоги
Разом з питанням цим: чому?
- Ну як ти? – подруга питає
- Тут Мавка… - пляшку відкида
- Повір, нікого тут немає
- Неправда – дівчина рида
Пурпурним блиснула будівля
Її виносять на руках
Раптово падає покрівля
Сидить красуня у сльозах
- Ну як, устигли забрать клунки?
- Не рюмсай, так. Спини свій плач
Це крапка, досить цих стосунків
- Я щось розклеїлась. Пробач
Запахло смаженим в повітрі
Костір і їжа, спати час
Мені життя таке набридло
Кінець, немає більше нас
Настане ранок, зникне горе
Піду вперед уже сама
Аж раптом стихло все навколо
І крик: закінчилась війна!

Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

У мене в шухляді захована купа каблучок.
На жаль, обміняти я їх вже ніколи не зможу.
На згадку про наші довічні дитячі заручини
Залишиться лагідний погляд крізь сльози ворожі.

Памятаю, почула від тебе блаженну промову:
«Mon ami, моя рідна, розлуки то просто дрібниця.»
І все, що пізнала, наразі ховаю в шухляді,
Благаю, ami, отямся, отям і спинися.

Так прикро, я млію від кожного теплого слова.
Ти знаєш, я з лютого наче заклякла мішень.
Вбачаючи день, зруйнуюся в сутінках знову,
І лишень прошу не співай з нею наших пісень.

comment Коментарі (0)

Ми діти в зіпсованих вінстоном кедах квіткових.
Як кара небесна дорослість стискає плечі.
До біса, не хочу стирчати весь день удома,
Спливати потоками крові і прати до півночі речі.

Не хочу занурити пасма в облуду і кривду,
Не хочу лукавих обіймів, сторонніх рук.
Бажаю лише в зоопарку пестити левів,
Вважати, що тато назавжди мій ліпший друг.

Ти вітаєш усіх, хто не любий, лагідним поглядом.
Ти звикаєш до сивості неба і спирту у подиху ввечері.
Лиш незвично прийняти усі ці дитячі спогади
І дозволити болеві хусткою вкутати плечі.

06.09.22

comment Коментарі (0)

・。.・゜✭・.・✫・゜・。. •
шкода, що не літаю
шкода, що не можу зрозуміти всіх своїх думок.

шкода, що так і не дізналися,чи кохали ми, чи просто грали ми в любов.

comment Коментарі (0)

࣪ ˖ ⋆ ࣪ . ˖ ࣪ ⭑ ˖ ๋࣭ ࣪ ˖ ⋆ ࣪ . ˖ ࣪ ⭑ ˖ ࣪
кохання це - не тільки, залишитися, бути.

кохання це - сила піти, відпустити, адже це не має сенсу, коли любиш лише ти.

comment Коментарі (0)

Знаєш, я згадую тебе....
Щодня..
І в цьому вина є, твоя ...
Знаєш, я часто згадую усі твої слова..
І від тих спогадів,
Як ніби від вина, стаю хмільна...
Знаєш, мої очі тепер мають колір осіннього суму..
У душі ж моїй холод тепер..
На очах моїх сльози..
Бо я..
Я чекаю ще досі від тебе листа..
Ну чому ж я не можу забути усе ?
Ну чому ж, ти скажи, я ще й досі кохаю так сильно тебе?
©Чуєва Єлизавета
7. 08.22

comment Коментарі (0)

Ти скажеш: "привіт" на моє "прощавай",
Мене що кохаєш за правду вдавай.
Брехня твоя - мої догани,
Сварок гучних діють вулкани.
Ти любиш мене - я люблю життя,
З тобою лиш сльози - моє майбуття.
На коліна знов станеш, будеш просити,
Дурепа - я знову прийму твої квіти,
Ромашки красиві: як їх не прийняти?
У воді мого нещастя будуть стояти.
Ти скажеш, що винна у крові й синцях -
Прошепочеш мені на вухо в гостях.
А я промовчу про біль від синців,
Адже за словами старих мудреців
Не можна виностити сварок з хатини
І, що щастя жінки в чоловіку й родині.
Беззвучні мої крики "Горіти тобі в пеклі!"
Сімейне наше щастя, я - ми вороги запеклі.
Кайданням страху сковане серце жіноче
І кіт сумно на колінах муркоче.
Родина в нас є: байдуже за вікном сонце чи злива,
То чом щастя є, а я - нещаслива?

comment Коментарі (0)