RU UA

Гітара плакала, скрипіло піаніно;
В молекулах старе відлуння нот.
І все давно в цій залі відгриміло
Тепер сюди ведуть на ешафот.
У долі підгинаються колінки,
Оплакує бо тих, хто не пішов.
Та їм лишились лічені хвилинки
І б'ється серце й в жилах стигне кров.
Музична зала, де життя було богинею,
Де було чути ритми сольних партій
Вже за хвилину стане домовиною
Шеренга честі, проти куль компартій
І плаче скрипка, завиває ліра
І ледве-ледь виводить контрабас
У місці, де колись вінчалась віра
Тепер стріляють і тебе, і нас.
В повітрі зависає запитання
Чому у залі, тут таке святе...
Вже пахне кров'ю, а не сподіванням
Стирають цифри, відлік вже іде
Куліса впала, й замертво актори
Актори, що лиш грали у життя
На виході - у формі командори
На сцені - закривавлене взуття...

comment Коментарі (0)

У кожного своє минуле,
Його не змінить вже ніхто.
Чи добре, чи погане все, що було,
У пам’яті, залишиться воно.

Коли все добре, ми про нього забуваєм,
Коли погано, згадуєм завжди.
Тож треба більше радості, а не печалі,
І не згадаєм більш жахливі дні.

Коло в нас щастя, ми про бога забуваєм,
Коли біда, ми кличемо його.
Свої молитви ми до нього посилає
І просимо про радістьі добро.

Печаль і страх, бо ти незнаєш чи прокинешся ти знов,
Закриваєш очі,як в останій раз.
І просиш Бога допомоги
про останій твій важливий шанс.

Коли біда приходить до людини,
Вона жаліє про безцінні дні.
І просить бога допомоги,
щоб не були це останні дні.

Я прошу вас: цінуйте кожну мить,
Життя коротка нитка,
Бо ще сьогодні ми усміхнені, живі
А завтра вже ми плачемо й сумні.

Але в тяжку хвилину бог нас не покине,
Обійме нас крилом своїм.
І допоможе перейти в тяжку хвилину,
І подолати цю жахливу мить!!!(Н.Воробель)

comment Коментарі (0)

Відносини - матерія тонка;
Стосунки розриваються тужливо...
І ми вже не чекаємо дзвінка,
Який ще вчора був таким важливим.

Зникає все, мов кола на воді;
Проходить, як туман посеред літа.
Донещодавна ми - ще молоді,
А вже такі дорослі наші діти...

Літа-літа... Безмежність почуттів;
Безтямість вечорів й буремність ночі.
Як швидко все проходить у житті;
І вже щемить у грудях... Не клекоче...

Взаємин грань - тендітна і тонка;
Й стежина долі досить вередлива.
Та ти вже не очікуєш дзвінка,
Який ще донедавна був важливим...

comment Коментарі (0)

Нитка яка веде мене сюди
Дорогами, які проходять
Через мій шлях загублений.
Я натяну її, як тятиву
І міцно своїми руками
Триматиму. Триматиму і вже
Ніколи не відпускатиму
Мені так хочеться хоч раз
Тут втриматись, як на воді,
В повітрі і на суші
"Реально це?"- Напевно.
Нитка яка веде мене сюди
Так і залишиться на папері.

comment Коментарі (0)

Болить душа...а що ж їй ще робити? все подумки минає в небуття, життя таке нестримне і тендітне, що хочеться втікати в майбуття ! Беріть усе, що можете з собою, емоції, інтриги без жалю, бо більше так не буде в цій безодні -сьогодні є.., а завтра вуалю !
************************************************************

Минає час, минає все навколо, та тільки ми не знаєм до кінця...як жити далі, дихати без того, без кого світ немилий докінця! І "рве" в душі, затьмарює свідомість, допоки будеш сам у цім житті, ніхто не допоможе ділом добрим, підтримкою в твоїх сумних очах, бо поки можеш сам роби, як треба, а далі вже на відчуття душі...
***********************************************************
Прийде ще час і будеш ти щасливий, та тільки не гордися рідним всім, бо як то кажуть є той запис в Бога, що так породжує любов на всіх. Люби і знай, що ти творіння Боже, а ті хто, сквернять нас, скажи їм: -помоліться Богу !
💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥💥
P.S. друзі не судіть строго, це мої думки, обставини життя, настрій.

comment Коментарі (0)

Ці дні у вимірі дощів
Здавались довшими за вічність,
Хоч цю життєву алогічність
Могла б розрадить пара слів.
Та ні дзвінка, ні СМС -
Мобілка тишею мовчала
Так, ніби вимер світ увесь,
А дівчинка усе чекала...
Здригались плечі від плачу
І по щоках текли сльозини.
Губились відчаю хвилини
У безутішності дощу.


Ой світить сонце ясне
І вітер повіва
Любов моя не гасне
Любов моя жива

Щодня на сході сонця
Голубить ніч зірки
і я біля віконця
Ось ці пишу рядки

Моя голубко сиза
Ти серденько моє
Весна приходить чиста
Навкруг все розтає

Та чорні хмари вкрили
Могутні небеса
Гніздо ворони звили
І злоба воскреса

Уже багато років
На серденьку журба
Утратив я свій спокій
Тебе ж давно нема

Минуть тисячоліття
Спливуть немав вода
Нехочу я повітря
Коли тебе нема


Яка печаль у цілім світі
Настало горе і біда.
Бо всі ми гордо понеслися,
Бо була гордість і пиха.

Давайте знімемо корони,
І станемо розумними людьми.
Без заздрості, ненависті і злості,
Будемо усміхатися завжди.

А краще щиро помолімся,
За світ, родину й лікарів.
І станемо ми всі здорові,
Тут пануватиме лиш мир.

Бо тільки Божа тут опіка,
Що дальше в нас життя веде.
Ми віримо, що Бог нас не покине
А щиро руку простягне.

Давайте ми душевно помолімся,
І вся біда від нас піде.
А буде тут любов і радість,
І милосердя в душах заживе!!!
(Н. Воробель)

comment Коментарі (1)