Ця дорога, ця швидкість, ця осінь і ти
І серце в грудях так шалено б’ється
Тільки б з розуму від щастя не зійти
Таке враження, що душа сміється
А на зустріч нам листя шлях устеля
А ми, вільні мов вітер, несемося в ніч
Залишаються позаду село і ліс і поля
І зорі над нами сяють, мов тисячі свіч
Прохолодного вітру я не відчуваю
Обняти сильніше найбільше бажаю
Що з цим робити просто не уявляю
В цих щасливих секундах утопаю
Тільки б цей вечір тягнувся вічно!
Тільки б ти ніколи нікуди не пішов
Як почався він чудово і не звично
Так чарівно й казково пройшов
Юля Нестеренко
Тебе любила я як вітер небо,
в огні сумнівів і образ...
Нащо ж закоханого з себе
ти удавав у кожен раз?
Тебе любила я як вітер рожу
в солодкій тузі, у журбі...
Але нещирості не можу
простити навіть і тобі.
Ти не любив у час останній
який же біль, який же біль!
Та за ілюзію кохання
навіки вдячна я тобі.
Наташа грабницька
Кохання
Кохання... А що таке кохання?
Хіба знайдеться той, хто пояснить?
Хтось скаже, що це радість,
Хтось страждання...
А я скажу, що це є вічне одкровення,
Що це є щастя і єднання двох життів.
Кохання, це не просто почуття
Що зігріває душу й тіло
Це ніби вітер, який був, а вже нема
Це ніби зірка, що світила, та не світить.
Але хіба оце таке кохання?
Що ніби дощ пройде, лишивши тільки слід!
Та ні, кохання зовсім інше
Воно приходить і уже не йде.
Хтось скаже, що проходить
Ні, не правда
Бо, що проходить,то не є кохання
Це лише потяг, пристрасть чи порив...
А справжнє почуття живе у серці
І посиляється у ньому назавжди
І вже ніщо не зможе це змінити
Бо, коли я помру, помре й воно.
В моєму серці вже живе кохання
До тебе найрідніший у житті
Ти мій коханий, мій ти ангел хоронитель
Моя, ти чиста крапелька роси.
Моє ти, сонце, що щодня сіяє
Моє ти, небо чисте і безкрає
Для мене, ти усе у цьому світі
І вже ніхто й ніщо, не зможе це змінити.
Лілія Стадник
відчуй як я цілую тебе вітром
як усміхаюсь сонцем із вікна
зима приходить знаєш дуже рідко
лиш раз на рік з'являється вона...
згадай як зорями тебе ціную
і як сумую без тебе дощем
і білим снігом тихо промовчу я
й рікою моя думка потече
Живи і знай!!!
Німа тиша і німі уста,
І очі вже не плачуть - сльози не рятують,
І там де серце має бути - я пуста,
Я за тобою зараз так сумую! Так сумую!!!
Пробач, що я люблю, не можу я інакшк,
Я завдяки любові цій живу,
Тебе лиш здалека побачу - і вже легше,
А як почую голос - то не йду, пливу...
Бо кожний раз, що бачу тебе, наче перший,
Хвилююсь, червонію, путаю слова,
А ти, ти з кожним днем все кращий,
Від тебе обертом іде у мене голова!
Живи і знай: Тебе КОХАЮ,
Понад життя, понад себе, понад усіх,
Живи і знай: тебе завжди чекаю,
Щаслива буду зараз - почути голос твій...(присвячуються Л. В.)
І знову ніч.Яке блаженство!
Я знову чую лиш себе..
Та ці думки прокляті врешті
Вертають знов мені тебе..
І ти стоїш перед очима
Такий реальний..і весь мій..
І знову чую..шепіт лине
"Люблю тебе,повір мені"
Та я не можу так піддатись
Своїм думкам і впасти з ніг..
Ти лиш янгол..і годі гратись
Моїм фантазіям.. без крил..
Светлана Нечай
Коханих губ я присмак відчуваю
Вони терпкі – чи від вина, чи від бажання...
Але повір мені, я добре знаю
Вони п’янять мене своїм Коханням.
І ніби наші душі воєдино
Зливаються в терпкому поцілунку
Стою на самому краєчку прірви
Й рукою я шукаю твою руку
Бо відчуття, ніби злечу у небо
Тримати почуття свої несила
КОХАЮ – ось воно – єдине слово
Яке дарує мені знову крила!!!
А я й не знала,що давно
тебе любила. І тільки
зараз стали зрозумілі сни.
Твоїх тепло очей мені
так миле. Твоєю тінню я
б хотіла жить. О,як це
важко лише мріяти про
тебе. Тебе не бачити,не
чути,не любить. Я так
хотіла б пригорнутися
до тебе. Без тебе сумно і
не легко жить.