Коли це сталося – не знаю,
І як це сталось – не збагну,
Так, зрозуміла, що кохаю,
Так, зрозуміла, що люблю.
Коли у серці стільки болю,
Печалі, горя і страждання,
Я відмовляюсь від любові,
Я відмовляюсь від кохання.
Та правда є одна у світі –
Не можна серцю наказати.
І залишається терпіти.
І залишається чекати.
Надія завжди буде жити.
Надія вища над усім,
А серце – лагідно любити,
І я, покірно йду за ним...
Заборонена любов….Заборонена
Він назустріч їй летить чорним вороном,
А вона до нього мчить,мов лебідонька.
Свідком їхньої любові – перша зіронька
Зустрічатись їм не можна…Ой не можна
Та серце без неї б’ється так тривожно,
І їй так без нього не спокійно……
Та любитися їм двом,мабуть, не вільно.
Він одружений!Одружений,жонатий.
Скільки раз про це казали мама з татом….
Та вона до нього знов мчить,мов шалена,
І йому немов на неї пороблено.
Зустрічалася вже з іншими, та де там
Що робити,коли серденько далеко.
Він – цілує,обіймає жінку,
А думки лиш про свою лебідку.
Все пропало:і сім’я,й дружина…
Якби знала – взагалі б не виходила.
Та тепер несила щось робити.
Не дано когось їм іншого любити...
Я крок за кроком далі йду,
Куди ступаю ще не знаю
Та знаю що тебе знайду,
Тому по вулицях блукаю.
Я загубилась у собі
І з кожним кроком руки опускаю,
Душа моя лиш у журбі,
І сил ніяких я не маю.
А може маску варто зняти,
Ту вічну маску для людей
І сильно й палко покохати,
Та й не відводити очей.
Таємниця
Не вистачає слів сказати, що люблю.
Про свої почуття не можу розказати.
Не можу вирвати із серця я печаль свою,
Щоб у ночі спокійно спати.
Про тебе думаю щомиті, щохвилини,
Я все віддам для тебе і тобі.
Не бачу я у собі більш провини,
Ніж те, що я належу не собі.
Не можу віднайти у собі своє «Я»
Воно у тобі – віддала тобі його.
Без тебе все життя – це не життя,
Це існування чогось неживого.
Ти так і знай, не буду сумувати за тобою
І плакати не буду більше у ночі,
Бо я кохаю, я по-справжньому кохаю.
Колись, можливо, я скажу про це тобі.
Пісня закоханих
Сльози в подушку ллються рікою
Думки в голові лише про одне.
Ти також відчула, що перше кохання
Хоча і солодке, та водночас – гірке.
Пісня закоханих вкотре лунає,
В цю ніч пролунає вона ще не раз.
Ти знову пригадуєш вечір осінній,
Коли пролунала ця пісня для вас.
Ти згадуєш перші п’янкі поцілунки
І як закипала в серцях ваших кров.
Як хочеться ще раз, хоча б на хвилинку
В той вечір осінній вернутися знов.
Щоб знову відчути приємні хвилини,
Стрибнути у вир своїх почуттів,
Забути на мить про справи буденні
І щоб безкінечно той вечір летів.
Любов залишила свій слід у душі
І сумно, і гірко ще й досі тобі.
Палкі почуття ти забути не в силі
Тому, що навіки його полюбила.
Ми робимо великі помилки,
Та так вчимося жити – такий світ.
Не повернемо ми вже ті роки,
Де безтурботні були наші дні.
Буває так, що деколи заплачеш,
А деколи смієшся аж до сліз,
Такий щасливий, що творити хочеш,
Або на стінку б через все поліз.
Та треба жити, бо таке життя,
Що треба все на зло усім стерпіти.
А що із тим, що покохала я
Уже давно не знаю що робити.
Не зумів ти любов зберегти
Не зумів, не зумів і не треба
І тепер не запитуй мене
Чом я стала байдужа до тебе
Чом при зустрічах довго мовчу
Або зовсім я їх не чекаю
Я про тебе забула давно
І про мене забудь ти, благаю.
Не переч і не стій на шляху
І не злися, мій друже, на долю.
Пам'ятай, що колись і мені
Ранив серце ти гостро, до болю...
Всю пристрасть і любов мою візьми,
Але візьмеш ти мало тут собі.
Все, що “Коханням” названо людьми
Й без того вже належало тобі.
З поетами змагатися не хочу
І слів не буду прикрашати я,
І дарувати зорянії ночі,
Й казати, що ти кращий місяця.
Не вихвалятиму я свої почуття
І не хвалитиму любов свою,
Бо це не річ якась, не іграшка.
Нікому я її не продаю!