RU UA

***
Ти блукаєш задумливо в лісі
Серед, сонцем приморених трав…
Хтось сміється в серпневім підліссі,
Хтось красуню свою обійняв…

Хтось цілує уперше кохану…
Запах трав їх безумно п’янить .
Хтось з ромашок створив ікебану,
Закохавшись у неба блакить…

Ти дорогою йдеш росяною
Серед сивих, як небо віків…
І себе відчуваєш хмільною
Від шалених моїх почуттів…

Серпень 2012 р.

comment Коментарі (0)

Чомусь у серці й на душі весна,
Чомусь згадалось радісне дитинство…
І дивиться розгублено Вона,
Така прекрасна, наче материнство…

Така чарівна, ніби розмарин,
І мила, наче пелюстки троянди…
Дорослий в неї підростає син..
Роки сплели надії у гірлянди…

У серці – радість, на душі - весна
Бутони розквітають в діадеми
І ніжно посміхається Вона -
Така красива, наче хризантеми…

Квітень 2012 р.

comment Коментарі (0)

Наперекір вітрам і болю,
І всьому злу наперекір
Я намагалась вирватись на волю,
З робити все, щоб поруч буть,повір.
Летіла вихором до тебе,
І відчувала я пекельний щем.
Я піднімалась з пилом в небо,
А потім падала з дощем.
Перетворилась я на роси,
І залишалась на землі,
Мені здавалось,наче сльози
Лились з очей твоїх рясні.
Дощем була,і падала із неба,
А потім плавала в ріці.
Спустилась з снігом я до тебе
Й померла на твоїй щоці.

comment Коментарі (0)

Ніч
Вечірнє село пливе у мріях зимових.
Закручує сніг свої танці від ночі до ранку.
І вітер співає-пісень він взнав тисячу нових.
Прокинемось завтра,і не побачим світанку.
Наступного дня нову заведе хуга пісню.
Бабуся Зима і не думає ще відступати.
Все замело,ідороги не видно,звісно,
Лиш стежки протоптані нами від хати до хати.
Виступив місяць у небі зірки випасати.
Тихо він гонить отару свою до схід сонця.
Місячне сяйво не омине жодної хати,
Місяць-пастух загляне у кожне віконце.
Сумно природі-дерева стоять знесилені.
Срібним чорнилом по них метіль розписалася.
Промені сонця ще світять-Зима не скорила їх.
В пору сувору лиш ними весна скористалася.

comment Коментарі (0)

Спокусу серцю не забути,
вона опянить почуття,
такої дивної отрути-
ти ще ніколи не пила.
Тобі кохання вже не треба,
і кожень день тепер новий,
у світлі пристрастей до тебе,
я буду щирий та простий.
Не зраджу я тебе словами,
зігрію ніжністю руки,
і буду щирим почуттями,
негратиму з душею гри.

comment Коментарі (0)

Самотність… Спокій… Тишина,
І надзвичайна сила.
Ти неймовірна і одна,
Така як ти – єдина.

Ти тепла, добра, молода,
Весела, гарна, мила,
Прекрасна, лагідна, жива,
Тендітна, ніжна, щира,

Ти сонце, вітер, океан,
Ти небо, зорі, квіти.
Ти все поєднуєш в собі,
Ти лиш одна навіки.

Я знаю ти знайдеш його,
Він буде особливим.
Він проживе твоїм життям,
І ти будеш щаслива.


ЛАГІДНІ МАМИНІ РУКИ

Крізь високі жита, крізь ліси голосні
В’ється шлях і кружляє по схилах.
А в саду вже звучать солов’їні пісні,
І розквітли півонії милі.

І вже хутко, як птах, до зелених воріт,
Розкриваючи радо обійми,
Сміючись, наша мама назустріч летить,
Бо її вже збулися надії.

Її легко щасливою можна зробить –
Лиш з’явитись на день чи на другий.
Мама стала молодшою лише за мить,
І зникає тривога і туга.

Як же просто свої ми марнуєм роки,
Не рахуючи дні та хвилини.
Ген летять журавлі, проминають віки,
І неждано приходять сивини.

Я не знаю, чому, і навіщо, й коли
Постарілася наша матуся,
Як роки пропливли, наче води ріки,
Відповісти на це не беруся.

Хоча сонце таке ж, як було і тоді.
І веселка лягає на луки.
Та з’явилися зморшки у мами тонкі,
І стомилися лагідні руки.

Ми не можемо вплинуть на плинність років,
Ми не владні над тими роками.
Та ми можемо більше любить, берегти,
Захищати і слухати маму.

comment Коментарі (0)

ОСЬ ПРИЙДУ

Ось прийду і спечу тобі піцу.
Чи зажарю вареники салом.
Чи станцюю. Яка там різниця,
Якщо здасться того це замало.

Задля сміху з найвищої скелі
Я пірну у вируюче море.
Та ж, напевно, з твоєї оселі
Повигоню і смуток, і горе.

Я у теплії літнії ночі
Розкажу тобі дивнії речі –
Що у тебе – найсиніші очі
І надійніші мужнії плечі.

Ти радієш галушкам в сметані,
Підставляєш вуста для цілунку,
А прокинувшись десь на світанні,
Будеш знову шукать порятунку

Від моєї любові та ласки.
І підеш собі в спокій та тишу.
Ти – приземлений, я – десь із казки,
Щезну, тільки закриєш ти книжку.

comment Коментарі (0)