RU UA

І ось двадцять четверте серпня,
День Незалежності в країні,
І ще це дата про півріччя..
Ганебної війни в нашій країні..

І плач, і сум, і розрив серця,
Усе — об'єднує  країну,
І всі новини в стрічці,
Усі про нашу рідну Україну..

Рідна ненько, Україно,
Ми вистоїмо до кінця,
Рідна ненько, Україно,
Ми будемо з тобою до кінця!

Настане скоро перемога,
І  все  буде у нас..
Настане мир та злагода,
І все буде  гаразд!

24.08.2022


І ось війна,
Який вже день?
А ми ще боремось,
За волю!
Ми хочем миру, як і всі!

І ось , я задаю собі питання,
Чому постійно ми страждаєм?
Чому країна, помирає?
Як жити нам тепер усім?

Ми - українці і нас не побороти!
Ми  - сильна нація і витримаєм все!
Та й слова Шевченка були істинно-правдиві,
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!

І щоб з нами не сталося,
Ви пам'ятайте
Ми - українці і нас не побороти!
Ми  - сильна нація і витримаєм все!


Навколо руїни. Обпалені шматки цивілізації.
Дим і попіл закривають, напевне, яскраве небо.
Лежать ледь живі люди і тихо молять про допомогу.
Їх стогін і плач чути повсюди, навіть через тисячі миль.
Рветься серце, розум мутніє , холоне тіло.
Лиш одне живе в пам'яті вічно: «За що?».

Усе, що не вбиває, робить нас сильнішими...
А що робити з тим, що все-таки вбиває?..
трощить, нищить усе на своєму шляху.
Може, терпіти, не зважати, підкоритись?
Ні, неволя - це вже не про нас.
Стояти. Навіть із простріленими ногами стояти.
Стояти до останнього вільного подиху.
Бо хто ми такі, щоб впасти?

comment Коментарі (0)

Горить кривавая Москва,
Вогнем загублених життів,
Немов свіча із воску й зла.
Більш не знайдеться тих світів,
Де "їх" назвали би людьми.
Тож не шкода їм навіть тих,
Що полягли у полі їх чуми.
Через серця від совісті пустих.
Вони бажали нас скувати
Кайданням смутку і страху,
Коли не здатні свого розірвати,
Їм на насильство вистачило духу.
Ганебні крадії, ґвалтівники,
Однаково нас не поставлять на коліна.
Землі цієї ми захисники,
Отож борімося, все буде Україна!

comment Коментарі (0)

Блакитне небо й легенький вітер дує,
На вулиці весна-красна панує.
Але красна вона не через квіти,
А через те , що гинуть діти.

Війна, яке страшне це слово.
Промовить тяжко - відбирає мову.
Це те, що убиває душу й тіло.
Це те, що не дає жити щасливо.

Ти знову чуєш звук сирени
Замість пташиних серенад.
Яка страшна тепер реальність:
Панує холод, страх - не радість.

А в небі світить ясне сонце
Й метелик сів десь на віконце.
Ти на хвилину забуваєш все -
Лиш вір, і весь цей жах мине.

Пам‘ятай, що ти живеш в країні,
Де люди цінують кожну хвилину.
Де сильний народ будує мир
На землі , де ворог створив вир.

comment Коментарі (0)

Кривавими чорнилами прописана історія:
Рабами полонена земля і територія.
Їх мрії лихі – червоні мальви між пшениці поля,
А знаєте що іграшка – завжди «братськая» доля.
Там, де змішали вкрадене з багном брехні своєї,
Однаково не вдасться позбутись правди усієї.
Проб’ється вона крізь сльози горя тих, хто пам’ятає,
Як серед праху імперії війни брат брата знов вбиває.
Їх ця історія так душить джгутами пам’яті про океани крові,
Що перекреслені тепер сторінки ті на вічно рабській мові.
Вони – дурні, що хочуть «повторити»:
Терор червоний, війну криваву знову відродити.
Хоч назв багато, імен у них немає –
Згорять у власному вогні, ніхто їх не згадає.

comment Коментарі (0)

С нетерпінням ми чекали літа
Та зламав нам плани, народ російський.
Минув день, інший, мабуть, вже місяць.
Прийшла весна? Чи може війна?
Ворогам, не зійде це з рук...
Незалежні ми, свободу народу!

Чекаємо з нетерпінням ми
Щоб для людей птахи співали, про перемогу на Україні.
Бо сильний ми народ, козацький дух маємо.


Вони вже ніколи не стануть старшими
Навічно залишившись в памяті нашій такими
Вони вже ніколи не стануть іншими
І тільки з фото будуть дивитися очима чужими

Вони вже ніколи не зможуть кохатися
В весняному сонці й вдихати свіже повітря літа
Вони вже ніколи назад не повернуться
Їхні хвилини закінчені там, дні вже прожиті

Вони ніколи вже більше не зможуть промовити
Не прийдуть на поріг до рідної хати, до сімї, до батьків
Тільки спогадами, що з роками притупленими
Будуть ще повертати у час, коли кожен з них жив.

Вони вже ніколи … вони тепер в світі іншому
Їх як жертву взяла ота ненависна, голодна війна
Та війна, що розгорілася у серці від зла чорному
Одержимому злом… що забрали людські життя

comment Коментарі (0)