🖤Обійми мене 🖤
Обійми мене, нічого більш не треба
Я хочу відчувати смак твого тепла.
І не прошу у тебе зірки з неба,
Тільки не спалюй спогади до тла.!
У твоїх обіймах відчуваю спокій,
І запах твій п'янить сильніше від вина.
У тебе не найдеться схожих копій,
Ти сам сказав, що я така одна..!
Тебе мені послали янголи із неба,
І Справді, зима творить чудеса.
Ти обійми, і нічого вже не треба
Звісно, якщо любов до мене ще жива?!!
Шаран Світлана
Вогник
Давно погас вогник у твоєму вікні
Ти сиділа за столом і дивилася на дорогу
Промайнула щаслива пара як у тому сні
Він обіймав її ніжно біля вашого порогу
Вже вкотре вихолов закипівший чай
Продзвенів трамвай вискочивши з-за рогу
Для кожного існує особистий рай
І кожен прокладає туди свою дорогу
Рука потяглася через широкий стіл
Спалахнула зорею примхлива запальничка
Нагадало полум'я танок розігрілих тіл
З присмаком кохання яскрава полуничка
Ти посміхнулася в темінь немов це був сон
Його образ виник у твоїй уяві
Порушив він твій невидимий кордон
Доторкнулися до тіла його очі лукаві
Ти проганяла геть знахабнілі думки
І вкотре поклялася сходити до церкви
Але тіло пускало кохання ростки
Тіло тремтіло не готове померти
Ти підняла очі і випустила дим
Мрійливо посміхнувшись потушила свічку
Лише груди підіймалися під знайомий ритм
Симфонії кохання бурхливу річку
Орех Владимир
Тихо, і вітер зовсім мирний
Ще дихаю, і залишаюсь вірним
Любові, я банальний і простий
Так, я не виріс і зостався малий.
Самотня Самотність
Я за тобою сумував
Скільки пройдено шляхів і знищено перешкод
Скільки зустрічей з новими людьми
Скільки марних надій і недоспаних снів
Все життя у вирії подій
Все життя зорепад, залізничний вокзал
Спалах сонця і стук коліс
Все життя це шляхи, ми летим мов птахи
То провали то знов на біс
Я повертаюся додому
Вже закінчений мій бій
Не могло буть по другому
Життя тримається з надій
Я за тобою сумував і знов іду я на вокзал
І ось нарешті цей час настав
Я за тобою сумував
Життя як пазли столітть поділене на роки
Сонця спалах як блиск очей
То обіймає як дим зостатись тільки б живим
То огортає пеленою ночей
Життя круті віражі, кохання - моря прилив
І шелест вітру ніжний шепіт твоїх губ
Життя пісенний мотив і бурхливий порив
Колючий погляд або ніжність твоїх рук
Я повертаюся додому
Вже закінчений мій бій
Не могло буть по другому
Життя тримається з надій
Я за тобою сумував і знов іду я на вокзал
І ось нарешті цей час настав
Я за тобою сумував
Голодні і ситі
Я не прошу оцінювати, не прошу цінити
Тільки дещо сприйняти, хоча ні, зрозуміти
Ми всі давно знищені, ми всі давно змиті
На групи поділені голодні і ситі
Не маємо думки, живемо в абстракції
З'їдаємо з теліка як геолокації
Все те що нав'язано вбиваємо в голову
Зализуєм рани і знову до бою
Немає в нас равенства, пора зрозуміти
Все й всі давно продані, дорослі і діти
Світом керують купюри зелені
Ніщо більш не варте на євроарені
Смерті людей це звичайний конвеєр
І тих кого використали підуть у контейнер
Нічого святого давно вже не маємо
Щорічні хвороби їмо і здихаємо
Світ ділять частинами як раку пухлини
І кожен із нас лише запчастини
Немає святого у світі старому
Старі проститутки пишуть закони
Нікому не потрібна висока стабільність
Можливо тільки шизофренія й дибільність
Давно все забито на лоно природи
Як треба то виведуть і нові породи
Війна і розруха це їх особливість
А корчать із себе миру цнотливість
Забудьте про себе що ви таки люди
Продались за фантики і обгортки іуди
Аби знати....
Аби знати,що це не даремно
Що не боляче буде в кінці,
І зустрічі наші таємні
Не залишать погані думки.
Я не знаю,що нам робити
Може скажеш,нарешті,мені
Навіщо це все починати?
Чи не боляче буде в кінці?...
Мерехтять вогні
Мерехтять вогні на краю доріг
Мчить авто у даль, рветься вже на волю
Ось настала мить переступить поріг
І залишитись на самоті із самим собою
Тінь дерев шепоче щось у слід
Грає вітер вальс, шелестить листвою
Зберегти хотів та не зберіг
Дотик поцілунків залишених тобою
Час іде, розведені мости
Стала поміж нас блакитна річка
Я вдивляюсь в темряву там де залишилась ти
Там засяяла зорею сонця полуничка
Ти десь там але ти більше не моя
Мушу визнать розумом, признать публічно
Вже немає ми, залишилось тільки я
Вигляда безглуздо і звучить цинічно
Ти можеш звісно піти
Ти можеш звісно піти, ніщо вже тебе не втримає
Вже спалені вщент застарілі мости, та й чи справді були вони ніхто це не знає
Ти можеш знищити всі мої листи, це єдине що нагадує про наше кохання
В них мої почуття, як зараз модно казати, пости
Ну і звісно зізнання, зізнання, зізнання
Ніхто більше не стане тобі на шляху
Тільки вітер обійме тебе ніжно за плечі
Невідчується біль, та й не буде гріху
Більше не буде погоні, як не буде і втечі
Ти можеш летіти з журавлиним ключем
Піддаючись на гвалт від пташиного крику
Змиє слід твій природа прохолодним дощем
Але я пам'ятатиму, вродливу та дику
Пам'ятатиму погляд з під примружених вій
Як світилися ніжністю закохані очі
Як кипіло життя, цілий вихор подій
І знову ті очі, замріяні очі
Зупинись на хвилинку чи на мить озирнись
Може й справді ми бачимось із тобою востаннє
Пригадай лиш ту мить як наші губи сплелись
Як це було давно, дивовижне кохання
Не потрібно нам було докучливих слів
Ми жили лише мрією і були ми собою
Ми єдина частинка із двух різних полюсів
Без яких вже не жить бо не буде покою