RU UA

Ти віриш у чудеса?
Загадковий, неймовірний,
Трішки дивний, особливий
Світ, де панує вічно весна?

Ти віриш у світ, де звірі говорять?
У світ, де немає брехні,
Де люди ніколи тебе не зрадять?
У світ, де немає війни?

Ти віриш, що можеш літати?
Кружляти у замку, в чудовом вбранні.
Ти віриш, що квітку не можеш зірвати,
Забути про табу всі земні?


Ти віриш, що можеш жити без правил
І правити замком з шоколаду?
Зробити веселку на небі з чорнил
І статую свою зі смарагду?

Ти віриш, що можна читати думки?
Можливо створити машину часу,
А також назад повертати роки?
Можливо знищити злу гримасу?

Ти віриш у світ, де всі вічно живуть?
У світ, де немає смерті,
Де люди самі обирають путь?
У світ, де всі відверті?

Ти віриш, що можеш дружити з зорею,
Що місяць - це твій брат?
Ти ніч можеш звати матусею-
Дослухатися до її порад.

Ти віриш, що можна зберігати сни?
Можливо покласти їх у скриньку,
Передивлятися їх щохвилини -
Шукати у цьому спочинку?

Ти віриш у світ, де всі завжди веселі?
Ніколи, ніхто, ніде не сумує.
Де всі завжди кружляють на караселі,
А сонечко палко у вуста цілує?

Ти віриш, що можеш створити казку?
Всі герої в ній будуть особливі,
Жоден з них не одягне маску.
Всі герої будуть щасливі!

У мене для тебе є чуйна порада:
Спробуй повірити в чудеса!
Створюй власну, особливу утопію,
Де панують лише одні дива!

comment Коментарі (2)

В світі зависло не відоме..
І зірки злякалися того!
Відтоді все таке холодне,
Бо те, торкнулось всього..

А на землі було про все відомо,
Куди пливли-літали кораблі.
Та такого ще не звідано нікому,
Бо таке вперше затемніло в висоті.

Тремтять людські тіла і душі,
І що робити ніхто не зна.
Вони ж звикли жити в русі,
А тут накрила незвідана біда!

На одиноких вулицях кружляє,
Лише тінь, що спадає з висоти.
Воно ще більші сили проявляє,
Та закриває всіх вдому за замки.

Чекають день, коли пропаде той морок
Та настане спокій як було колись.
Але з наступним новим роком
Ми такі не будемо як були колись.

comment Коментарі (1)

Тримаю в чаші крихітну свободу
І п'ю весняно-квітковий нектар.
Та не потрібно жодної нагоди,
Аби сказати, воля - цінний дар.
Ми в метушні і вдячність розгубили,
Не розуміючи, що розкіш, а що так...
Тримаю чашу у руках щосили
І грає сонце знову на вустах.
Слова тут зайві, бо стояти просто неба-
Це як ковток джерельної води!
Терпіння й оптимізм вже, як потреба...
Та все ж ми сильні, все переживемо ми!

comment Коментарі (0)

Край мій чудесний,
Край мій липкий.
Не завжди ти чесний,
Та більше сумний.

Відібрали села,
Зробили громади.
Називають це -
Децентралізація влади!

Кожна революція,
Хоче щось змінити.
Чиїсь галюцинації
Вирішують як жити.

І мов текло і бігло так
З історії нам відомо
Що кожна війна -
Робилась свідомо!

comment Коментарі (0)

Голови тримаєм у долонях,
Брехня по всюди, тут і там!
Тримає влада нас в полоні,
В полоні війн, хвороб і банд!

Кожен день, дають новини,
Буцімто важливі понад усе.
І ті за лічені хвилини,
Ламають в нас усе живе.

Абсурдні речі, ставлять
На перед на перший план.
Закладаючи тим в нас страх
Видно як росте паніка на очах..

comment Коментарі (0)

Ти так і не дізнаєшся ніколи,
Наскільки боляче тримати все у собі.
Ти так і не дізнаєшся ніколи,
Чому я не сказала це тоді.
Ти так і не дізнаєшся ніколи,
Кому присвячені усі мої вірші.
І тільки я і зорі будуть знати,
Що всі вони присвячені тобі ....

comment Коментарі (0)

Вдивляюсь у бездну і слухаю тишу
Лилові зірки між собою шепочуть
Розкидане між хмарами яскраве намисто
І місяць згорнувся між зорями в клубочок

Повисло над нами гнітюче мовчання
Не скласти по пазлах розкидане лєго
Лиш часом між штормами чути зітхання
А більше бурчить знахабніле вже его

Змінилось життя, помінялися люди
Нависли мов хмари софіти
Шукав я тебе досить довго повсюди
Та канула ти листях літа

Не буде минулого, нема воротення
Згубили ми іскру душевну
Доїло до крихти нас сіре будення
Здалися вже порвані нерви

Прощай вже минуле, нам вже не з тобою
Іти по облізлих проспектах
Чекає багато мене вже нового
Міняю в житті своїм вектри

comment Коментарі (0)

Ходила в гості пити молоко
Сміливо прямо до порогу
Колючим прибігала колобком
Примітивши до нас дорогу.

Із лісу їжачиха заблукала
Та прижилася у садочку,
Їжача доленько спіткала
Ховатись літом в холодочку.

Вона сама завжди приходила
Привикли бачити під вечір,
Пізніше їжачат приводила
Такі, як будячки малечі.

Під осінь опустилися тумани,
Десь ділись їжачки та мати,
З"явились, мабуть, свої плани,
Конячку всі пішли шукати.