Відерце зачепилося за місяць,
гойдається собі туди-сюди.
Ось-ось стіна дощів неначе пледом
накриє дикі пагорби й степи.
Поллє може із місяць не тривало
увечері, віщуючи свій план.
Веселка виграватиме октаву
на кінчиках розбарвлених лампад.
Ледь-ледь, скотивши сонце у комору,
опісля звеселяючих сонат,
піднімуть квіти голови угору -
передлипневий заведуть парад.
На ранок так духмяно пахне м`ята!
Заблимали петунії малі.
Бо вчора місяць віщував нам свято:
притихнуть трохи грозові дощі...
Ліна Біла
Кажуть, світ не ділиться на «було» і «буде».
Кажуть, в нім немає «із тобою» й «без тебе».
Той, хто сказав оце не знає душі моєї буревій,
Що без тебе жити не бажаю, а з тобою гріх душі моїй.
І гріх не в тім, що так кохаю,
А в тім, що з іншою твоє життя.
Мене ти забуваєш, йдеш все далі
А я – одна…одна
Чекаю день, коли зустрінемося знову
Коли загляну в очі я твої
Коли слова сказати сил не стане
Та і потреби вже не буде в них
Коли упевнюся сама, коли відчую і заплачу
За тим, що втрачені ті дні і поцілунки ті гарячі
Та сліз моїх ти не побачиш
Не торкнешся ти мене
Тоді душа й твоя заплаче
За тим, що було і буде…
marichka gor
У проміннях сонця бачу неба просинь...
Пестить промінь хмарки сірі крадькома…
З журавлиним кличем відлетіла Осінь,
Підступила сніжним холодом Зима…
Зацілують личко зоряні сніжинки,
Завальсують в танку радіснім вони…
Снігом оповиті спатимуть ялинки…
Їх розбудять дивні коні-скакуни…
Загарцюють дико… полетять у небо
Десь-кудись на південь… ближче до весни.
Лиш мені не можна в темну ніч до тебе,
Щоб дивитись разом кришталеві сни…
У кошлате небо полетять сніжинки…
Різдвяні морози ріки закують…
Приведуть до Мрії снігові стежинки
І сумне минуле снігом заметуть…
Дрімає білий ліс
мов чарами повитий
а місяць із небес алмази сипле скрізь
і сяйвом облива
зимові сніжні квіти ...
Дрімае білй ліс.
А між кущами зайчики маленькі
вже гулянки веселі почали
і в`ються у танку неначе пух легенький
у тихім морі мли.
І сиві хмароньки
у небеса дівують
як гарно зайчики ведуть свої танки
і бачить ісскрізь сон
як зайчики танцюють
і шепче їм казки...
Коли настануть тихі вечори
І стануть невблаганними обійми…
Йому нічого ти не говори,
А повертайся у далекі мрії….
Коли шатром покриє землю ніч
І ніжності та ласкам меж не буде…
Ти лиш вірша не згадуй з Sunny Beach*,
Щоб не було людського пересуду…
Коли під ранок сонечко зійде
І пеститиме лагідним промінням…
Ти не кажи йому, що все пройде,-
Бо я здригнусь-скорбітиме сумління…
Я знаю: він за все тебе простить;
Накриє сон блаженством ніжна хвиля…
І лише я вдивлятимусь в блакить
Й сміятимусь від болю і … безсилля…
Sunny Beach*-Санни Бич–Солнечный Берег.
Втомилась чорна ніч від зорепаду,
Від кришталевих в небі діадем...
Хтось трепетно запалює лампаду,
Вдихає терпкий запах хризантем…
П’янить повітря запах матіоли,
Співають коноплянки* де-не-де…
Проснулась ти і знаєш, що ніколи
Він до будинку твого не прийде…
Ти й досі відчуваєш щем розлуки,
Хоча – із ним вас вічність розділя…
Він так любив твої ласкаві руки
І … акапеллу твого « Скрипаля… »
Як жити в світі? Що робити далі?
Де знайде Долю втомлена Краса ???
Щось жайвори виспівують зухвалі
Й росою плачуть сиві небеса…
Журливий сум кричить, що він ніколи
В домівку з піднебесся не прийде…
П’янить нещадно запах матіоли
І вітер листя розкида руде…
Коноплянка* - співочий птах родини в'юркових
Вона стояла у притворі храму...
Вона стояла у притворі храму,
Молилась… мерехтів Іконостас
Ще зранку відчинив послушник браму,-
По церкві плив дяка тривожний бас…
Блаженний – хто від нині і до віку –
Не зачерствів , хто крил не опалив…
Хто людям грішним ще із споконвіку
Любов в своєму серці запалив…
Любов до Бога і до своїх ближніх…
Душа ридала , не могла мовчать.
Над амовоном Дух літав Всевишній
І над Престолом – в сяйві Благодать…
Засмучена душа скорбіла бідна,
Благала сердобольна у святих :
За сина, за cестер, за своїх рідних;
А ще – за нього… Ні !!! …. А ще – за Них..
- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Ще зранку відчинив послушник браму…
По церкві плив дяка тривожний глас.
Вона молилась у притворі храму:
В огні свічок палав Іконостас…
Кам.- Подільський , 02/08/2012.
Юрій Цюрик
Сон ( фентезі )
Травнева спека навіває сон…
Я п’ю холодну кришталеву воду,
Яка несе приємну насолоду
І щось шепочу милій в унісон…
Хто юним був, той знає : навесні
Такі солодкі ласки у Морфея…
Мене лоскоче сіроока Фея
І ніжно так цілує увісні…
Від радості мене кидає в жар..
Я в забутті.. я без вина хмелію…
Від поцілунків ніжних наче млію…
Замружив очі весняний пожар…
Я ніжно щось шепочу в унісон.
Дивлюсь на Твою неземную вроду
І п’ю джерельну прохолодну воду…
Травнева спека розганяє Сон…
Травень 2012