RU UA

Я тримав у руках свою долю
Ніжно здмухував перший сніг
І затиснувши в кулак свою волю
Обіймав як оберіг

Не злякати щоб щастя навмисне
Не причинити обіймами біль
Лише пульс на скроні тисне
У скованому від ніжності тілі

Я тримав її ніжно за плечі
І погладжував тихо волосся
Я чекав із острахом вечір
Щоби щастя подовш збереглося

Я тримав її пальці до ранку
Цілуючи поглядом вії
Захищав від приходу світанку
На палаючому бажанням тілі

Цілував пелюстки її губи
Ніжним барвом рожеві троянди
Не зламати щоб поштовхом грубим
Ці приємні на смак діаманти

Я тримав у руках свою долю
Ніжно здмухував перший сніг
І затиснувши в руках свою волю
Обіймав як оберіг

comment Коментарі (0)

Ти була жінкою моєї мрії
Така мила і неосяжна
Таким як ти не пишуть рядки
Ти є домашня та недосяжна

Про таких як ти мріють залюбки
Уявляють холодний вечір
Протоптані в снігу безмежні стежки
Твої тендітні і ніжні плечі

Чарівний голос окутує теплом
Яскравий та ніжний погляд
Смачна вечеря, діти за столом
Сімейне диво що має догляд

comment Коментарі (0)

Одна лінива корова,
завжди б сиділа дома,
та в хаті не росте трава
і для печі потрібні дрова.

Де б була країна ось така,
щоб з неба падала халва,
щоб піч топилася сама,
щоб усе давали за дарма.

Чкурнула б корова туда
на пошуки хати й бика.
Крутила б бику хвоста,
жила б з клеймом -- "Чужа".

Комусь може на щастя,
а комусь може на біду.
Нездійснити мрію цю.
Як не крути, що не роби,
хоч візьми і лусни,
недосягти тої мети.

Навіть за щедру доплату,
ніхто не прийме її у хату.
Своїх лінивих коров тьма.
Кому потрібна іще одна така?

comment Коментарі (0)

Хворію нестерпно, хворію тобою
Малюю листа на спітнілому склі
Стираю поспішно рядочки рукою
Допишу їх завтра, як завжди ві сні
Напишу що знов вередує погода
То шквалистий вітер, то спека стоїть
Мабуть застарів чи можливо то мода
Знущається нишком за лаштунком століть
Напишу тобі яке небо похмуре
Немає веселки від посмішки в нім
Як добре мені хоч сумую де-юре
Який я бешкетник на заздрість усім
Напишу тобі про щось особисте
Згадаю пригоду що знаєм лиш вдвох
Торкнуся до фото твого ненавмисне
Поправлю волосся твоє на чоло
Скажу що насправді тебе я кохаю
Скажу як ненавиджу часом свій дім
Що він опустів без тебе, я знаю
Чекає на зустріч на заздрість усім
А потім як завжди махну я рукою
І щезнуть знов букви залишивши слід
Намалюю сердечко, своє ім'я із тобою
Торкнуся до скла і отримаю лід

comment Коментарі (0)

Вкотре словом доторкаюся до небес,
І поглядом набираю висоту,
Я вже йду, біжу, лечу, бездумно мчусь
Я вже йду...

І тільки вітрилами - сльози вниз,
Забирають вітри у свої світи,
А думки давно закохались в вись,
Я вже небес торкаюся - подивись...

comment Коментарі (0)

Так, жреб свій кладу ребром,
Не знаю я, що буде після,
Це крапка серед безліч ком,
У реченні з життям у відстань,
Куди ж хитнеться чаша долі,
Як все покладено на кон,
Коли відкрию двері нові,
І тим прийму свій рубікон.

Не завжди ясно, куди нас ведуть шляхи, майбутнє примарне, тому що воно ще не існує, минуле не зміниш, воно вже існувало і лишається мить, яка по-суті і є визначальною.

comment Коментарі (0)

Поезд едет - стук колёс
В голове горит вопрос
Куда я еду и зачем
И кто ждет меня у стен
А мой поезд - скоростной
"Одесса - Ровно", я - домой!

comment Коментарі (0)

Моє ліжко холодне сьогодні
Ні, я не спав, а писав і писав
Чи згадають мене потім сотні?
А чи напишуть колись "Час настав!"?

А чи буду в далекім майбутнім
Маяком культурним у світі?
Для тих, хто заплутався в нім
Для тих, хто не знає чим жити

Най цей текст буде посланням
В майбутньому для молодих
Не йдіть, молоді, натхненням
Холодних, ворожих і злих

Будуйте ж власну дорогу
Із щастя, добра, із кохання
Не забудьте лиш власного дому,
Де цінують ваші старання...

comment Коментарі (0)