RU UA

колись давно я чула казку дивну
там казали, що кохання існує лише раз
що, довго горить як червоний вогонь
що, цілу ніч світить як великий місяць.

моє кохання існувало теж єдиний раз
існує й дотепер, як шкода
що, сказати цього не можу
що, подарувати довгі обійми
я теж, на жаль не можу

кохання на землі буває
буває й розчарування в ньому
наше життя складається з орбіт
і кохання складається з сердець людини
хоча, може, мені не можна казати так
бо, насправді наше життя складається з "людини"

▫️ Olena Tymoshenko

comment Коментарі (0)

Уперше за роки
Красу природи як помітиш
Які образи
Або обриси пливуть
В уяві,
Що їх ти...
Ну не змалюєш?

І от хитається листок
На вітрі.
В голові яка картинка?
Ти чуєш миші писк
І думаєш,
Що жорстко...
Ну добе...
То тварини,
Люди ми...
Хіба ж ми люди?
Ми жорстокість цю створили.
Хіба ж ми люди?
Вбивцями давно ми стали.

Уперше за роки
Побачила красу.
Красу,
Яка не в силі
У реальності тримати.


Мене ніяк не звати
І нікуди не кликати.
Я незалежний
І незламний. Відколи
Не жадаю ночами зникнути
І не слухаю Боуі по колу.
Я — розлоги.
Я чиста постіль.
Я не сфера.
Я квіти у просторі.
Я повітря нічного шосе.
Я не тлію під лезами осторонь.
Я не лінія білого пилу,
Я не картка державного банку.
Я твої корабельні вітрила,
Я безхмарний морозний ранок.

16.10.22

comment Коментарі (0)

 °.✩┈┈∘*┈♡┈*∘┈┈✩.°
я хочу в очах твоїх розчинитися
забути всі проблеми й нічні тривоги
без тебе було б так пусто
без тебе я б не знала, що таке щасливе людське життя

comment Коментарі (0)

Я є один, й не вітер в полі,
я не боюсь, я вільний птах,
люблю цей світ, шаную шлях,
де йду тихенько й мимохіть,
я бачу друга, бачу його серце,
там болі дикої відерце,
що так хотілося б забрать,
і нову душу йому дать,
щоб він зумів зі мною в небесах,
так легко вільним птахом політать.
********

Я одинокий, самотній вовк,
броджу я дикими лісами,
забутими давно людьми дворами,
тобіж для них я всіх дивак,
й мене не нітить це ніяк,
бо жив той дух передусім в мені,
що відділя від миру світського тварину,
та він же ж і створив в мені людину,
і він рахує день за днину.
*********
Я бачу друга, бачу його очі,
він бродить стомлено дворами,
людська молва полонить йому голову сітками,
і так хотілося б ту сітку із голови його дістать,
гострючим зубом перервать,
і волю вовчу по степам,
йому по дружньому віддать.
Я є один і не турбує,
що за спиной юрба чатує,
щось каже, кличе, белькотить,
ох, мій лик безбожний,
та в очі бога все глядить.
********
Я хочу бачить світ цей прямо,
нема бажання дивитись знизу вверх,
туди де боги засідають,
і день від дня людську долю заправляють,
і змушують коритись владі їх повік.
********
Я є один, я одинокий вовк,
нема снаги до боротьби сліпої,
за крихточки хвали скупої,
й ніколи не пристать мені до логова богів,
і бути завжди вільним птахом…
..а птаху тільки небо служить дахом.

comment Коментарі (0)

А знаєш, я неправильна людина..
Я довіряю людям без страху і навіть коли б'ють буває в спину..
Я встану і тихесенько піду..
А знаєш, я неправильна людина..
Того що у душі, не покажу...
І навіть коли біль холодить кров у жилах..
Я стримаюсь і лиш "Все добре", я скажу..
А знаєш, я неправильна, людина..
У мене є емоції,
бажання свої є ..
Є в мене почуття..
І якби там життя мене не било, усе одно відстою я своє!
8.08. 22

comment Коментарі (0)

Колись ми всі по різному грішили
Проходили свій довгий бренний путь
Молили... допомоги ми просили
Але ніхто не хоче мабуть чуть
Шукаємо у бідах винуватих
Та правди не дано нікому знать
Благати... падати і знов вставати
Ми звикли та чекаєм благодать
Чи наші душі просто очерствіли?
Чи зверху нас залишили тонуть?
Горіли... свої болі ми глушили
Звучать слова: я хочу все забуть
Куди, у що ми скочуємось друзі?
І як нам знову стати на свій шлях?
В напрузі... ми постійно всі у русі
І ще ширяє наш надії птах

Автор вірша: Анна Ходіс

comment Коментарі (0)

Проблема в мені, що росте,
Підживлює мою свідомість
І той біль в душі, що ніяк не проросте.
І досить, просто досить слова
Мале слово, що знищить все ущент
Розбиті спогади, як склянки.
Очі, як розбите скло і шрами
Що ми з тобою так довго лікували рани
Певно мене поховають в твоїй рані,
Що досі болюче гніє.
В твоїх очах здавалося так добре,
Та насправді добре лиш моє нутро,
Що так довго берегло твою любов
Якої звісно ж не було.
І все тепло, що не гріло, а пекло
Пішло і пеплом віддало добро,
Навіть невідомо і кому.

comment Коментарі (0)