RU UA

Безмежна і гладка рівнина,
Тонка структура відображення буття.
Там кожна прожита хвилина,
Це дзеркало мого життя.
Дивлюсь у нього очі в очі,
Змиваю свій жахливий грим,
Знімаю маску проти ночі,
І справжній я вітаюсь з ним.
Прощаюся з тим іншим мною,
Якого знає цілий світ.
Вітаюся із тим, що за стіною,
В котрого на душі пекельний лід.
Його ніхто не бачить і не знає,
Ніхто з ним не говорить сам на сам.
Гарячі сльози очі заливають,
А він шепоче про життя зіркам.
Лише вони почують крики болю,
Які зриваються з закритих уст.
До них він йде повільною ходою,
Втрачаючи свідомість, віру, глузд.
І як завжди зупиниться на пів дорозі,
Впаде навколішки, благатиме кінця.
Ридаючи світанок стріне на порозі,
Упаде промінь на спотворене лице.
Тепер вітаюсь із тим першим.
Сідаю, знов вдягаю маску.
Черговий раз, мов безголовий вершник,
Я мчу в свою жахливу казку.

comment Коментарі (0)

Я намагалася забути,
Але з\'явився знову він,
Але нічого не вернути,
І колихнувся знову гнів.
І зруйнував життя,моє-
ти...
Ти-зруйнував мою
любов,
Але кохати,буду,знай ти,
Ті поцілунки до розмов.
Ти не кохаєш
мене...знаю...
І не подобаюсь тобі...
Та все це знову
пробачаю,
Я у солодкім довгім сні.

comment Коментарі (0)

Я все ж перегорну архів життя,
Можливо там і знайдуться дороги
В яких моя беззахісна душа,
Ніколи не попросить допомоги.
Я просто у змістовному рядку,
Підкреслю, що для мене необхідно
...жахливо, мабуть, вірити йому,
Та все ж не довіряти жалюгідно.
Коли б перегортавши сторінки,
Ми вибрати змогли свої абзаци,
Тоді б не залишилося журби,
У проміжках буденної віддачі.
Тоді б ми відчували, де буття,
Із пташкою плекали свою волю,
Та в наших сторінках, усе життя,
Ми тільки сподіваємось на долю!


Не б'ється серце,і не бачать очі
Чи наяву це, чи,МОЖЛИВО, СПЛЮ
Зійду осяйно зіркою,як схочу,
І сяйвом кров'яних небес заллю.
Все те,що знизу в жовтих ліхтарях барвиться
Священна тиша, бо вона нічна
Розбила все,що ще могло розбиться,
Тепер панує у серцях весна...

comment Коментарі (0)

Якими стали ніжними світанки,
Якою неповторною весна…
Спішать кудись поважні парижанки,
Десь ти сидиш за кавою сумна…

Париж щось заклопотано шепоче,
І гіпнотично кличе в нікуди…
А я згадав твої прекрасні очі,
Які заполонили назавжди…

Я пригадав твої уста медові,
Твій сум, яким мене ти обпекла…
У тобі так багато ще любові…
І ніжності, і ласки, і тепла…

Ти стала ще гарнішою з роками;
Красивою, як ранішній Париж…
Ти мчиш у срібну просинь з ластівками,
Через кордони в сни мої летиш…

Я зустріч нашу чимскоріш наближу
І привезу омріяну весну…
Коли вернусь з далекого Парижу
У нашу Казку - з чарівного сну…

27.03. - 11.04.2013 Хмельницький - Берлін - Париж

comment Коментарі (0)

Ой піду я в поле та й тихо заплачу
Про свою недолю, про свою невдачу
Як хотіла бути вільна та щаслива
Та неначе пташка
В клітці опинилась

Скільки я не билась і не виривалась
Там де я була, там я і зосталась.

Ой піду я в поле, там де вітер віє
Хай він мою тугу і печаль розвіє
Щоб ніхто не бачив і не пожалів
Мож серце дарма ще раз не кроів
1997



Моє серце дарма ще раз не кроів

comment Коментарі (0)

Я-сокіл в небі
Я маю крила
Я маю душу
Маю й багато страждань
Злечу до неба,
Запалю очі
Розправлю крила
І полечу далеко в темну даль.
Не ті вже крила
Не ті вже очі
Усе вже втратив
Більше й не хочу.
Не маю матері
Нема і батька,
Штормовий вітер
навчив мене літати,
Я був один
Я був самотній у товпі
Нестерпний біль
Безжальний крик душі
А може й правда?
Злетіти й просто впасти?
Віддатися повністю землі
Лиш за секунду
Усе зруйнувати
Навіщо ж я увесь цей біль терпів?
Ні, так не зроблю
Так роблять тільки слабаки
Я маю крила
Я можу літати
Я - сокіл
Я - птах весни!

comment Коментарі (0)

Залишити про себе
слід,це так важливо,
щоб не прожити задарма
житя,
життям потрібно йти
через кропиву,
і бажано аби була жалка.
То не життя,коли не маєш
згадки,
скільки діл зробив для
себе ,для людей,
і не шукай в думках
загадки,
і скільки часу вимага
прогрес.
Шукай шляхи з гострим
камінням,
де лезом в ноги стелиться
трава,
бо тільки так ти виробиш
терпіння,
життя не йтиме як вода.
Шукай шляхи,де лице
лупитиме лозина,
а руки сіктиме дереза-
для матері ти назавжди
людина,
стій в світі твердо,як
стоїть Земля.
Не піддавайсь людській
спокусі,
іди своїм шляхом,і
бажано,щоб ноги були
босі,
а стежка обросла терном.
Бо тільки так ти виробиш
терпіння,
і хай тектиме гіркиї піт,
бо лиш ногами босими
об зле каміння,
залишиш після себе
гідний слід.

comment Коментарі (0)