RU UA

Цінуй те, що маєш…

Зима на дворі. Сніжинки у танці злилися.
Зима на душі. У ній тихий сум поселився.
Мороз у очах, і ти свій холодний погляд кидаєш.
Страх у серцях, і ти свою біль мені розкриваєш.
І знов незнання, веселка тривожно згасає,
І знов сіризна життя твоє поглинає.
Самотність жива, вона на тебе чекає.
Підступна і зла, в її обіймах весь світ потопає.
Та ти не одна. Є людина, яка щиро кохає.
Заради тебе живе, свої почуття тихо у серці плекає.
Тернисту дорогу пройде та любов, не все зуміє подолати
І зникне ніби й не було. Не треба плакати, страждати!
Дві долі, два шляхи і два життя
Ніколи їм не бути разом.
Не допоможе навіть почуття.
Нічого спільного, ніякого життя.
А час біжить, і плин його не зупинити.
Серце мовчить і стуку навіть вже не чути!

comment Коментарі (0)

Так боляче буває…
Бо ти з ним.
Це ревнощі печаль, а чи - любові?
З тобою поруч буть,
Звісно, менше болю,
Та біль все ж той:
Пронизує палким
Жаданням сподівань,
І мрій – оголених і кострубатих,
Як вся любов моя –
Беззахисних та вбогих.
Лишається молити Бога
Або від пеку закричати
На світ увесь…
Та марно.
Ти знову з ним.
Так просто.
Так довершено.
А я – та годі вже й казати!
Я кривди скривджений пісняр.
Тебе просить? Ні –
Вже хочеться тебе благати!
Та Бог пообіцяв мені,
Що сяду
Одесную Нього…

comment Коментарі (0)

Ти не кажи нічого, а мовчи..
Бо кілометри слів що за тобою,
нічо не варті скільки не кричи..
мовчання твоє, буде ж прямотою..

comment Коментарі (0)

А Я ТАКА МАЛЕНЬКА

А я така маленька, а я така тендітна,
Як при дорозі квітка,
У полі на краю.
Вітри мене ламають, і гнуть, і вигинають,
Пелюстки я втрачаю,
А все-таки стою.

І буду я триматись, і буду я стояти,
Як явір біля хати
Або дубок в гаю.
Крилами, як та чайка, я розганяю хмари,
Що збіглись, як отари.
І міцно так стою.

Таке велике небо, таке велике поле,
Така маленька доля,
Як в гавані молюск.
А я така ранима і зовсім божевільна,
Та горда я і вільна,
Нічого не боюсь.

Хай я така слабенька, нехай примхлива доля,
Але залізна воля.
Серед турбот і бід.
Я більша за весь всесвіт,
Я більша за весь всесвіт,
Бо я і є весь світ.

comment Коментарі (0)

НЕ СКОРИТИ НЕЗГОДАМ МЕНЕ

Не скорити мене тим незгодам,
Що у черзі стоять на порозі.
І не змінять всі біди погоди,
Що вже сталась на моїй дорозі.

Бач, чигають, жадаючи страти
Раби Божої злії вампіри.
Стійте, трясця вам, стійте на варті,
Оголіте мечі та сокири.

Я біжу по дорозі, уперто
Обминаючи ями й капкани.
Я скажу тим незгодам відверто:
-Та ж проваляться всі ваші плани.

Бо за обрієм сонце сідає
Над верхівками сосен мрійливих,
Бо у житі волошки чекають,
Що омиє пелюстки їх злива.

Бо зелені, як мох, очі сина , -
То мій захист на довгій дорозі.
Він тягар із душі мені скине
І утішить в печалі й тривозі.

comment Коментарі (0)

СПІВАЛА ІВОЛГА

Співала іволга на липі на бульварі,
Щось воркувала горлиця вгорі.
І небо плакало крізь хмари рвані.
Весна хазяйнувала у дворі.

А в хаті батько не радів уперше
Своїй весні, своїй землі в цвіту.
- Мені вже, дочко, стало трохи легше,
Я скоро в вічність спочивать піду.

Я цілувала вже безсилі руки,
Благала Господа про прощення гріхів.
Я серцем зменшити хотіла муки,
Та все пішло вже так, як Бог велів.

І він сказав: - Не плач, моє дитятко,
Піду туди, де болі вже нема.
А я не знала, я не мала гадки,
Що навесні прийде до нас зима.

І він сказав: - Там гарно, там спокійно,
Там у кущах співають солов”ї.
Моя душа там жити буде вільно,
Страждання там закінчаться мої.

Печальні очі батька рвали душу.
Та цвів нестерпно біло – пінний сад.
Я плакала – я щось зробити мушу!
Та він пішов. Й не повернувсь назад.

Пішов в останню подорож далеку,
З якої вже немає вороття.
Стріпнувшись, як наляканий лелека,
За мить якусь пройшло його життя.

comment Коментарі (0)

ЧОРНОБИЛЬ

Летіли лелеки,
Летіли до рідного краю.
Летіть їм далеко,
Та шлях вони добре той знають.

Весна їх чекає
Під Києвом чи на Поліссі.
І краще немає,
Ніж рідне гніздечко на стрісі.

Старенькая хатка
Стоїть на пустому подвір’ї,
І вікна – як латки,
Забиті на стінах чорніють.

Ніхто не відчине
Скрипучі похилені двері.
І пісня не лине,
І вірш не ляга на папері.

А вишня кидає
Пелюстки в зарослу криницю,
А вітер ламає
Нескошену пишну пшеницю.

На стрісі гніздечко –
Єдине хазяїв чекає,
Де літо лелече
В турботах про діток минає.

А лихо те було,
Майбутнього може й не бути.
І те, що минуло
Не можна, не можна забути.

comment Коментарі (0)

РОЖЕВИЙ вірш. ЧЕРВЕНЬ

Печаль живе у серці вічно.
Десь вирина серед розмов.
Затихне. Та періодично
З”являється наразі знов.

Печаль згубить – як народитись,
Прийти новеньким знов у світ.
Смиренним бути. І поститись,
Прожить багато тихих літ.

Прийдуть нові часи, і люди
Нові, з надіями, прийдуть.
Хоч сонце, мабуть, іншим буде,
Печаль повернеться, мабуть.

Та ми рожеві окуляри
Носитимемо знов і знов.
Розумні чи якісь нездари,
Чекаєм знову на любов.

Нехай печалі, хай турботи,
Хай дім – з рожевих пелюсток.
Шукати будем ми й надалі
Хиткий до щастя той місток

comment Коментарі (0)