Вірші - Життя

Життя

Життя це плин важких подій
Ти в них як в попелі палаєш
Це крах надій і розрух мрій
Коли втрачаєш все що маєш
Сьогодні так багато зла
А ти, що правди ще шукаєш
Послухай, тут її нема
Ти просто мало про світ знаєш
Любов і світло меркне, жах
Життя чому ти їх вбиваєш
А замість них приносиш страх
З дороги правди відвертаєш
Багато світлих що в пітьмі
Чорніють від своєї болі
Страждають навіть від рідні
І хочуть лиш свободи волі
На світі так багато зла
Ми ще шукаємо любові
Аби не згаснула вона
В потоці чорноти і крові
Перемагає хто бере
І кожен сам тепер за себе
Я сподіваюсь це мине
І станем ближче ми до неба

Автор вірша: Анна Ходіс

нас всіх, ніби замінили.
в дитинстві ми були
хоч трішки правдиві,
хоч трішки могли пожити без обману.
нам так подобалося проводить мить з собою,
радіти та вірить в чудо!
шкода що нас всіх ніби замінили…

цирк

чи бавуває німий цирк?
без слів та вигуків?
де всі щасливі та задоволені?
де немає дитячих вигукіх та оплисків,
де кожен клоун на вазі та з кладом?
хах, дивно, про-те, я мабуть
і сам цього не хотівши,
розказав всю суть буденості.
де цирк це люди
які безкінечно в нього грають,
самі ж цього не розумівши.

червяве тіло

я впавши на підлогу,
застину немов би холодець.
моє тіло поставлять в холодильник
та через 3 дня з’їдять,
та в середи я опинюся з червяками,
які виїдять з мене усе людське.
та пройдуть ще дні,
та мене згадають,
коли я вже буду переварений людьми

Війна очима Вікторії

Вступ
На вулиці було 24 лютого 2022 року, перші удари з Росії полетіли на Україну.  Ніхто з українців не очікував нападу.  Тому майже все населення України було вдома чи на роботі.  Ранок українців розпочався не добре.  Усі події у творі на реальних подіях, які пережив автор.

Розділ #1 - Ранок

Був світлий лютневий ранок. Вікторія прокинулася від дзвінка будильника.  На обличчя їй світило сонце, яке сьогодні було дуже яскраве.  Дівчинка вимкнула будильник, який вона заводила на 7:00.  Розплющивши очі вона написала своїй подрузі Марії.  Марія та Віка були подругами з першого класу, щодня вони разом ходили до школи.  Але сьогодні Марія відповіла, що не йде до школи.  Вона здивувалася, але після цього Віка прочитала смс від своїх однокласників.  У думках вона думала, що це повідомлення просто розіграш.  Але коли Віка вийшла на кухню і ввімкнула телевізор.  Вона переконалася, що це було не жартом, адже по всіх телеканалах України показували, що почалося те, чого український народ ніколи не чекав... Війна.
Вікторія не могла повірити у ці події.  Усередині її була тривога, але вона була не помітною.  У Вікторії крутилися думки про те, що сталося і що одного ранку війна зруйнувала всі плани на подальше життя.
Як добре, що вся родина була вдома.  Бо батьки та молодший брат ще спали Віка побігла до них у кімнату.  Відчинивши двері, вона залетіла в спальню і розбудила своїх рідних.  З великою тривогою вона швидко і нервово повідомила події, які вона почула за новинами:
- Прокидаєтеся!  Війна розпочалась!
Батьки мали таку ж реакцію, як і Віка.

Розділ #2 - Перші дні війни
Коли всі трохи заспокоїлися, мама Вікі почала дзвонити родичам та повідомляти погану звістку.  Поки Віка з мамою були вдома та сиділи з маленьким Марком, тато встиг поїхати на заправку.  Але він приїхав додому лише за пів години.  Тато розповів, що на заправці велика черга за бензином, люди не тільки заправляють автомобілі, але й набирають бензин у каністри.
Вони почали думати, що потрібно закупити продукти.  Але про це, напевно, подумала все населення України.  Коли сім'я виїхала до свого маленького міста, то вони побачили на вулицях суцільну паніку.  Було дуже багато людей, які стояли біля банків, у магазині були майже порожні полиці та великі черги.  За новинами говорили дедалі більше про напад РФ та про влучення ракет на Українські міста.  Тим часом Віці на душі стало тяжко.  Вона ніколи не бачила війни.  Адже їй було лише дванадцять років.  А Марку, її братові, лише один рік.
Батьки вирішили залишити дітей бабусі, а самі поїхали за продуктами.  Коли Віка з братом була вже в бабусі, вона дивилася новини.  Але коли приїхали батьки, вони поїхали додому.
Оскільки тато їхав на роботу ми поїхали до бабусі на ніч.  Вдома було небезпечно залишатися одним.  Але коли прийшла ніч всі сильно хвилювалися, адже поширювалася інформація, що цієї ночі нападуть на Синельникове.  Мама Вікі сильно хвилювалася за всіх, а особливо за тата, який працював помічником машиніста на залізниці.
Виявилося, що інформація була фейком, адже всі сильно нервували.  Віка була шокована цими подіями.  Коли Віка вже нарешті лягла спати, вона подумала - "Може це сон? А завтра буде все добре?"
Але на ранок все було так само.  Пройшло ще 2 дні.  По всій Україні зробили комендантську годину.  Напади були на Київ.  Росія знищувала військові бази та аеропорти по Україні.  Але найстрашніше було тоді, коли падали ракети на населенні пункти та були постраждалі.  Багато людей стояли в черзі на здачу крові, щоб допомогти армії.  Також волонтери збирали все потрібне і везли до нашої армії.  А в оборону України пішли вже 37 тисяч людей.  За новинами показали президента Зеленського.  Всі здивувалися коли побачили, що він все ще залишається в Києві.  Він просив у НАТО, щоб закрили небо над Україною, але все було без дій.  І не тільки він про це просив, а й весь народ.  Також просили відключити Росію від SWIFT, але нібито вже просування було...

Розділ #3 - Харків

Минав шостий день війни, 1 березня.  Люди продовжують жити в очікуванні чогось доброго.  Але сьогодні розбомбили Харків.  Ракети вразили центральну частину міста.  Будівля міськради, будинок Палацу праці, багатоповерхівки.  Багато людей відчували смуток, тривогу.  Так само як і Віка.  Коли вона ввечері ввімкнула новини та побачила відео матеріали про Харків.  У неї в душі було так сумно вона хотіла плакати.  Адже Харків був гарним містом, історичні пам'ятки, багато вищих навчальних закладів, гарні парки, вона ніколи там так і не побувала.  З таким жахливим почуттям вона лягла спати.
На ранок було спокійно, як і наступні дні.

Розділ #4 - Продовження війни

Минав день за днем. Продовжувалася війна на Україні. Вже багато впало російських ракет на українську землю. Знищили багато міст України. Маріуполя взагалі вже не було...
  На наші землі заїхало багато солдатів. Але наш сильний духом народ стояв й не пропускав російських солдатів.

  Боляче було дивитися на ці події. Багато мільйонів людей виїхало за кордон та покинули свою Батьківщину. Деякі люди лишилися без домівок. Багато дорослих та дітей вбили російські напади та ракети. А деякі були вдома, сидівши в укриттях...

Розділ #5 - Минав місяць

Вже минув місяць війни. Минув перший місяць весни...
Вікторія та її сім'я продовжували жити, адже в їхньому місті ще не було війська.

Саме в цей день була сирена по всій Україні. Віка та її сім'я були цілий день на городі, але під вечір мама с татом пішли до хати. Віка все ще залишилася на вулиці. Сирена закінчилася. Через кілька хвилин Віка почула здалеку дивний звук. Вона дуже злякалася та побігла в дім. В неї була велика тривога, Віка хвилювалася. І коли вона була вже вдома, Вікторія зрозуміла, що це була ракета. Через деякий час по новинах показали, що по Львові влучили ракетні удари...
  Ввечері Віка вже лягла спати, але хтось підпалив поле біля їхнього містечка. А по новинах показали багато пожеж в їхній області. Вікторія дуже хвилювалася. Та нарешті заснула.
  На ранок повідомили, що в Дніпрі було за добу понад 100 пожеж. В цей день був великий вітер та навіть пішов сніг.

Продовження слідує...
Автор: Пилипенко Владислава

Місто

Місто запам'ятає твої інтонації,
На якій б станції
Ти не вийшов.

Вночі,в мерехтливих танцях
Міста зі своїми вогнями,
Людина засинає..

І баче сни.
Місто уві сні-гряди,суцільні гряди
Невгамовного,неспокійного
моря,

Де море - символ життя,
А ти - найолюбленіший серед живих.

Сірим маркером
По гребенях зеленої хвилі
Проводить життя.

Місто кричит тобі: "живи,
живи, живи і ще раз живи,дорога."

Місто в тобі не живе,лише орендує кімнату,
Де по ночах
В агонії
Царапає стіни до крові,

Де по ночах кричить від болі.
Місто.
Моє бідне місто.

Живи!....

Мости

Безмістовні мости,
Між різних людей,
Ну хто їх проклав,
Я не маю ідей.

Спалити, зірвати,
Лиш б не пройти,
Та не виходить,
Хай як не крути.

На незримих каркасах,
Лишались дроти,
І знову...
І знову зводились мости.
А P.S доля шепоче
"іди"...

Я

Загублена в заплутаному світі,
Бажаюча прожити неподібно,
Шукаюча тебе в безмежнім літі,
Тебе, єдину душу мою рідну.

Знаходячи й втрачаючи одразу,
Щаслива і нещасна одночасно,
Отримавша і ласки і образи,
Та зрозумівша, що життя прекрасне!

P.S
Невже єдиний спосіб стати щасливим в цьому житті - це зійти з розуму?