Вірші - Життя

Україна-моя Батьківщина!

Україна- моя Батьківщина!
Я тут народилась і живу.
Це тут я вперше усміхнулась
Й подалі з мрією піду.

Це тут я вперше полюбила
Та зрозуміла, що таке життя.
Бо мама мене завжди вчила,
Не здаватись та йти до свого майбуття!

Я в Україні вперше заспівала
Та зрозуміла, що таке талант.
Та без родини я б цього не мала,
Саме від них прийшов цей незрівняний дар.

Я вдячна Богу за його щедроти,
За те, що він зі мною й у біді.
Колись,на жаль, були у мене сльози,
А тепер- промінчик щастя в мене на душі!!!

Лист до Маргарити

Для нього немає покарання в Корані, а твій відчай не опише Біблія,
Цю історію знають лиш двоє осіб
І сміливість на боці од тіла босих,
Бо справи там кепські, пам'ятаєте розмови з вином, гіркість, та майстерність місії,
Проблеми котяться... Почуття не здаються... Живіт зводить, як кислота в соромі,
Що жалиться, кусає, і болем димить,
Ти ж бачила у нього, що гордість на мить
Тьмяніла, чорніла, динамітом зривалась, немов доля та й стукає босими
Ногами, тебе не ґвалтувала собою, це він змусив, щоб у тебе в почесті
Не зникала та гіркість, той відчай з лиця,
Що в останній дилемі вбиває бійця,
Та правда... Не кажи: «Пам'ятаєш», бо вітер його зникне, а чи знаєш, що можеш ти?
Напевно, все ж треба відчувати... проблеми... Як жаль, правда, що не тілом... долею,
Чи то розум тьмяніє у тебе, дитя,
Ґвалтує душевно, мовчання... Виття...
Не кажи, що з болем понукаєш і серце, дитя, відчай — то ридання хвилею,
І хвиля велика, як цунамі японське... З вином візьме в алкогольне, як матриця,
Ти бігала від нього, скажено у дим,
А від правди тікати, то більше між тим,
Ніж тужно вдихати цей болючий і дивний вогонь, вітер не вщухає, вжалишся,
І будеш у плачі згадувати, що доля сидить, каже, де не варто з гордістю
Заграватись... Бо тіло гаряче — вогонь,
Ти не бійся, тримають... У теплих долонь...
Для нього та й знайдуть покарання в Корані, а твій відчай із тим болем скориться...

Я ніби осліпла...

Не бачу нічого... Я ніби осліпла думками сумними,
Немає тут горя, немає тут болі,
Немає тут щастя чи тої любові,
І ночі короткі, це сильно, я знаю, йду разом із ними,
Де промінь яскравий щоранку зі мною, зі мною і досить,
Буває ще вітер та квітка червона
Збирає думки ці до ніжного лона,
Йду разом із ними, де щастя — метелик, і мостик,
Що прийме у гості з думками моїми останню надію,
І буде проміння яскраве, напевно,
Я вірю, що радість десь поруч під небом,
Шляхи ці тернисті... Я бачу, як зорі щоночі до мрії
Летять, і щоразу прибудуть до мене в дорогу,
Коли все даремно, де холод пропащий,
Освітять стежини, де вихід найкращий,
Я піду із ними шукати ту радість, писати по зову
Ті вірші, ті книги — романи бездарні, де сором зі мною,
Слова ці, як краплі гуляють по світу,
Дощами спускають на молодь невдіту,
Я бачу, як вітер гукає до себе, гукає з собою...

Порятунок

Більшість людей лише лицеміри,
Ніколи не чули мелодію золотої ліри.
Увесь цей світ просочили гниллю,
Кожен проклятий сантиметр, кожну милю.
День у день прокидаєшся із цими думками,
І щоб урятуватись крошиш зелені грами.
Тобі гидко навіть по вулиці пройтись,
Не те щоб із кимось пересіктись.
Ти спокійно у магнітолу ставиш касету,
Слухаєш класику, забиваєш стаф у сигарету.
Сідаєш у крісло і робиш тяжку,
Іншою рукою тримшся за пряжку.
Спокійно видихаєш солодкий дим,
Пофіг на світ"Чорт з ним".
Не збираєшся нікого бачити і чути,
Намагаєшся усі свої проблеми забути.
Ти дивуєшся як швидко тікає час,
Тобі не скажуть, Це все для нас!
І ось тебе люто накрило,
Під ніс собі бурмочеш: Оце накурило
А як по іншому рятуватися від цього світу,
Звідси ти не втічеш за орбіту.

Дитинство...

Дитинство - це та щасливая пора,
в яку дорослий хоче повернутись.
Коли з бабусею весела дітвора
так заздрить, що дорослим добре бути.
🍁
Ти, будучи малим, і знать незнаєш,
яких сюрпризів підкине те життя.
Садочок, дім, матуся погодує,
а потім раз - і вже готуєш сам
🍁
Реальність. Як би не було,
Дітьми вдруге ми не станем.
Дитинство наше мохом поросло,
Назад дороги вже не знайдем.
🍁
А пам'ятаєш : "Та дорослі ми!"
Ще в років п'ять усім кричали,
загадковими мріями тоді росли,
Коли ж-бо дорослість та настане?
🍁
А бабуся твердила, сміючись,
Мовляв: "Ще встигнеш ти дорослим стати,
Дай глянути на вас, коли ще дітлахи,
Бо ці часи захочеш повернути".

За віком ранкове небо розцвітає,
Та і я давно уже не сплю.
Моя голова у роздумах літає.
Чи правильно, я все роблю?

І кожен раз немов у перше,
Я все обдумав ніби так.
Високо голову задерши,
Йти вперед покаже знак.

Чи то місяць, сонце, зірка.
Чи попутний на шляху.
Одна є найсильніша віра -
Віра тої, якої я люблю!

90 років

День за днем, життя минає,
Роки, нажаль, не повернуть.
Вони, як пташка пролітають,
і неможливо їх, тепер забудь.

90 років- це дорога довга,
У ній я бачив смуток і печаль,
Коли ішов із рідної оселі,
а тут тепер-мій рідний край.

Настала мить-і став щасливим:
Зустрів кохану я свою.
І одружились якби нині,
Й від тоді ми пліч- о-пліч йдем.

Коли родивсь малий Петрусик,
нам весело усім жилось,
А незабаром- Михасик і Марічка
Я став щасливим,як ніхто!

Роки летіли...
І внуки появилися уже,
Не стиг оглянутись- нівроку,
Вже правнуки у мене є!

Сьогодні я святкую 90 років,
І дякую Всевишньому за це.
Хоч були і тяжкі життєві кроки
Та щастя було й буде ще!

Терпи і зтерпиться казали,
Ти не показуй свого гніву,
Любов то зло,воно чекає,
Та не ведись ти на то лихо,
А заборонені поступки?
Тобі прийдеться уникати!
Ти думаєш що все минеться?
Так! Тільки треба почекати!


Запамя’тай не все минеться,
Не все вирішуєтся часом,
В житті своєму не дозволь ти,
Комусь собою керувати,
Пройди все сам!
Стань на ті граблі,на які ти мав би стати!
Хіба жаліючись на життя ти можеш кимось керувати?