RU UA

Ти знайдеш те, чого шукав в житті
І знову будеш ти щасливий
і дивлячись на хвилі ті морські
забудеш як раніше були хтиві

Ти будеш вірний сам собі
зумієш постать свою полюбити
і ввечері під хвилі ті морські
напишеш вірш, який не зможеш потім розлюбити

Напишеш про кохання безперечне
або ж напишеш що в душі
І не згадаєш більше ти той вечір
Коли сидів на самоті

думки самотні і квартира теж
і навіть час тебе вже не лікує
ти свою гордість не бентеж
одного разу тобі другом послугує

comment Коментарі (0)

Мені до тебе бігти чи іти?
Вже може пізно? Чи іще зарано?
Я плутаю, гублю твої сліди
І пелена в очах густим туманом.

О, як же довго я до тебе йшла,
Із кожним кроком десь зникала сила.
І щастя я тобі не принесла
Його я по дорозі розгубила...

comment Коментарі (2)

Тихо вітер співає пісні і насвистує ритм
Стрімко річка біжить і холодить блискуча вода
Докучає у серці тривога, підвищений ритм
І біжить крізь міста вщент зруйнована дальня дорога
Ніжно пада туман і торкає оголений нерв
Піднялися до слави своєї піднявши мечі
Хто відчув що є правда свобода вже не зможе померти
Хто горів, догорить і засяє нам вже з висоти
Забирає найкращих з собою клята війна
І повінчані кров'ю із смертю юні серця
Що не мить хтось паде та єднає їх думка одна
За країну, за щастя, за волю достойно померти
Тихо вітер співає пісні і насвистує ритм
Стрімко річка біжить і холодить блискуча вода
Докучає у серці тривога підвищений ритм
І гримить над містами їх слава і шана уперто

comment Коментарі (0)

Він напише твоє ім'я у весільному документі,
А я намалюю в себе на руці.
Хоч і не говорили ми в справжньому моменті.
Ти дарувала радість на лиці.

Він стукіт твого серця чує,
А я все тільки й думаю про тебе.
Хоч скільки вже з ним ночуєш,
Ти заміняєш мені небо!

Чехлат Валерія

comment Коментарі (0)

Кривавими чорнилами прописана історія:
Рабами полонена земля і територія.
Їх мрії лихі – червоні мальви між пшениці поля,
А знаєте що іграшка – завжди «братськая» доля.
Там, де змішали вкрадене з багном брехні своєї,
Однаково не вдасться позбутись правди усієї.
Проб’ється вона крізь сльози горя тих, хто пам’ятає,
Як серед праху імперії війни брат брата знов вбиває.
Їх ця історія так душить джгутами пам’яті про океани крові,
Що перекреслені тепер сторінки ті на вічно рабській мові.
Вони – дурні, що хочуть «повторити»:
Терор червоний, війну криваву знову відродити.
Хоч назв багато, імен у них немає –
Згорять у власному вогні, ніхто їх не згадає.

comment Коментарі (0)

Палають його очі – яскраві зорі ночі.
Думки дівчини лиш про них і серце все стукоче…
Лугів Альпійських світ його, її – пшениці поля,
Хоча й не певна вона все: чи справді її доля?
Його образи – її сльози, солоніші за море,
Між берегами кілометри – їх цілковите горе.
Її кохання – логогриф, його любов – поема,
Хоч як заплутаною є почуттів цих схема.
Любов нехай його палає, згорять у полум’ї тіла,
На місці її поцілунку так ніжно мальва зацвіла.
Горить вогонь її бажання, які на смак його вуста?
Та мусить він почути правду, коли вона не надпроста:
Як між палкого сонця літ і холоду снігів зими,
Згадаю ненароком я: лиш нами завжди були вони.

comment Коментарі (0)

Ніщо ніколи не буде прекрасним.
Ти падаєш,
Я падаю.
Наша любов помалу тане
Солодкі слова й увага не гріють душу,
Більше не ціную твою душевну пущу.
Більше не манять твої очі всюдисущі.
Все змінилось в корінь
Тебе немає,
Мне немає.
Ми як фантоми реалій .
Ти давно зник
Я помалу зникаю .
Більше ніщо так не манить.
Як ти й твої принади.
Але можливо я знову нам збрехала.....

comment Коментарі (0)

Одразу видно, що тебе готували до зустрічі мене.
Ти кохався з примарами й слав усе через плече.
Ти зацікавився трояндами й перестав класти голову на чуже плече
Ти ж знаєш це не класика.
Ти не любиш класику, я теж.
Ми готовані долею і це не секрет
Ми закохані в образ потворами.
Улюблений витвір алкогольних агоній,
Солодкий запах і останній потяг.
Ти обожнюєш колір алих, розбитих сердець,
Я тримаю тебе за мізинець - бо знаю усьому кінець.
Між образами і купою бруду, що лилися з уст як призент,
Зостався лиш холодний подих м'ятних страстей,
Ми ображені долею і неземні своєю вродою
Такі прості, та такі складні - це полон міфологій.
Ми розбиті в деталях, та зібрані з крапель
Ми складні - бо ми є люди живі.
Та хай, як там не буде - ти серед них кращий
Ти мій, хай хоч це буде повстання
І найкраща історія - це наше з тобою "меланхолійне кохання".

comment Коментарі (0)