RU UA

7000+ щоденників в яких зібраний світогляд тисяч користувачів: вірші, розповіді та цікаві статті. Зареєструй онлайн щоденник та ділись своєю творчістю у власному блозі!

20.09.2018 #Алиева Валерия

Май...

Я расскажу тебе про май..
Это не просто конец весны и начало знойного лета...
Это распускающиеся цветы в твоей душе, с каждым приходом рассвета.
Май непорочный и дивный,
У каждого свой и разный. Для кого то дождливый сильно, для кого то светлый и ясный...

0
20.09.2018 #Алиева Валерия

Все это мифы...

Никто не знает сколько осталось нам жить...
Порой люди умирают молодыми, а тело остаётся жить...
Но я не умерла, меня убили.
Закопали просто живьём.
И я лежу в своей могиле, наивно думая что это сон.
О Боже как мне быть, как выбраться из этой тьмы.
Я хочу пархать  над миром в сиянии ночи.
Я хочу покорять просторные дали, маня своим светом,теплом, добротой.
И каждой души касаясь пробуждать в ней покой.
Что бы все в этом мрачном мире, стало светлым как ясный день.
Неужели все это  мифы про счастливых людей...

1
Весёлый воробей  Сказка в стихах

Весёлый воробей Сказка в стихах

Прыг, воробушек, да прыг,
Ловит он счастливый миг,
То на веточку, то вниз,
Ждёт его внизу сюрприз,
То он зёрнышко склюёт,
То он крошку подберёт;
На сосне ворона бдит,
На воробушка глядит.
Этот бойкий воробей,
Не по нраву дюже ей;
У вороны силы нет,
Той вороне триста лет!
К ней воробушек подсел,
Словом он её задел:
- Вижу, снова ты грустишь,
Взглядом огненным пылишь?!
Слов вороне не сдержать,
Начала она брюзжать:
- Ты весёлый больно, друг,
Нарезаешь круг на круг!
Сил в тебе, видать, не счесть
И запас их тоже есть!
Вижу, всё подряд ты ешь,
Не люблю таких невеж!
Вдруг подавишься зерном,
Пожалеешь ты о том!
Улыбнулся воробей,
Он ответил тут же ей:
- Коль зерно не будет впрок,
У меня есть коготок!
Вмиг я вытащу его,
Дел таких на одного!
У вороны вновь вопрос,
Ей пред ним не вешать нос:
- А коль горлом кровь пойдёт,
Кто на помощь позовёт?!
Воробей не унывал,
Он улыбку не скрывал:
- Кровь водой остановлю,
Воду с детства я люблю!
Слов вороне не искать,
У неё словечек рать:
- Лапы ты застудишь вмиг,
Потеряешь бодрый лик!
Воробей крылом взмахнул,
Шеи он пред ней не гнул:
- Их согреет мне огонь,
Так что лап моих не тронь!
Щурит та ворона глаз,
Ей кричать не первый раз:
- А случись в лесу пожар,
Это, знаешь ли, кошмар!
Воробей в улыбке той:
- Крылья я ношу с собой!
Ими сразу помашу,
Вмиг пожар тот затушу!
Вновь ворона не молчит,
Криком лес она крушит:
- Как без крыльев проживёшь,
Если ты их обожжёшь?
Воробей разносит смех:
- Доктор вылечит нас всех!
Не забудет и меня,
Что бояться мне огня!
И ворона снова в крик,
В гневе ей не прятать лик:
- Докторов в лесу тут нет,
Не неси, болтун, ты бред!
Воробей серчать не стал,
Он со смехом отвечал:
- Это, милая, пустяк,
Обойдусь я просто так!
Есть, ворона, сборы трав,
Воздух есть лесных дубрав;
Без таблеток обойдусь,
На природе излечусь,
И, как ты, не буду хмур,
Буду жить, как балагур!
Тут воробушек вспорхнул,
В бор соседний он махнул,
А ворона вдаль глядит,
Вслед ему опять брюзжит.
Ей закрыть уж клюв невмочь,
Ей брюзжать ещё всю ночь.

Конец

Автор: Виктор Шамонин-Версенев
Художник: Мирослава Костина

0
Дожди, дожди по перелескам...

Дожди, дожди по перелескам...

Дожди, дожди по перелескам,
Дожди ступают по полям,
Берёзки – дивные невестки,
Прижались в трепете к лугам.

В борах умолкли птичьи песни,
Ручьи вдоль узеньких дорог.
Шагает гром седой по весям,
Душою молод и широк.

Угрюмый лес поник главою,
Река безумствует в тоске,
Кудрявый ветер за рекою,
Развесил кудри в ивняке.

Автор: Виктор Шамонин-Версенев

0
Рано утром встанет зорька...

Рано утром встанет зорька...

Рано утром встанет зорька,
Краски бросит на луга,
Разольётся по пригоркам,
Заискрятся облака,
Расцветит лесные дали,
Перекаты и ручьи,
Погуляет в краснотале,
В серебре речной струи.
Заиграют цветом росы
У заветного ручья,
Разольются по откосам,
Трели чудо-соловья,
По траве и рощам нега,
Благолепие и цвет,
Зорька с радостью у брега,
Встретит заспанный рассвет

Автор: Виктор Шамонин-Версенев

0
Кохання

Кохання

Кохання
Серед усіх чудес світу найбільше чудо — це людина і кохання. Якби запитали людину, чи згодна вона прожити життя, не пізнавши цього почуття, я думаю, бажаючих би не було. І навіть якби запропонували вибрати щось одне серед таких цінностей, як гроші, влада, слава і кохання, то переважна більшість вибрала б останнє.
Так що ж це таке — кохання? З цього приводу є багато думок і визначень. Звичайно це стан душі людини. Але це стан такої сили потрясіння, захвату, захоплення, екстазу, який змінює людину фізично і духовно.
Але не всім людям від природи дано кохати. Дехто проживає життя, так і не пізнавши сили цього надзвичайного почуття, почуття, якого не купиш ні за які гроші. Воно або є, або його немає, і примусити себе кохати ніхто не може. Кохання не можна запланувати, воно не буває з примусу. Це надзвичайно тонке почуття, яке може зруйнувати необережне слово, погляд. Воно вривається в життя раптово, навіть коли не чекаєш, навіть коли це тобі не потрібно. Це як мана, як раптове оп'яніння. З приходом кохання життя набирає сенсу, повноти, з людиною відбуваються метаморфози: вона співає, хоче слухати поезію, починає малювати, писати твори, музику, починає по-іншому бачити небо, квіти, зелень. Людина ніби в оп'янінні, емоції переважають над розумом. Кохання — це робота серця, емоцій, духу.
Дуже часто кохання буває одностороннім, і тоді воно перетворюєть ся на муку, причому ця мука теж найчастіше буває надзвичайної сили. У коханні налито не лише меду, а й отрути. Цікаво, що кохання ніби проходить кілька етапів, найчастіше три. Спочатку це платонічне замилування, романтика, квіти, музика. Пізніше — пристрасть, а потім — довіра, прив'язаність, спорідненість душ. Люди стають інколи ріднішими ніж брати і сестри по крові.
Дивіться також


Звичайно, кожен мріє про красиве кохання, романтичне, єдине і неповторне. Та не всі розуміють, що воно не приходить саме собою, що потрібна ще й велика робота душі і серця. Кохання — це велика сила і натхнення, які рухають таланти, пробуджують здібності. Яке буде у людини кохання — залежить від культури, від виховання, від характеру. Дуже б хотілося, щоб кожна людина пережила це надзвичайне почуття, бо коли люди щасливі, тоді держава сильна.

1
Desiderata.

Desiderata.

«Простуйте своїм шляхом спокійно серед гамору і метушні та пам’ятайте про мир, який може бути в тиші. Не зраджуючи собі, живіть, наскільки можливо, в хороших стосунках з кожною людиною. Говоріть м’яко і чітко свою правду і слухайте інших, навіть людей, які не витончені розумом і неосвічених – у них теж є своя історія.
Уникайте людей галасливих і агресивних, вони псують настрій. Не порівнюйте себе ні з ким: ви ризикуєте відчути себе нікчемним або стати марнославним. Завжди є хтось, хто більший або менший, ніж ви.
Радійте своїм планам так само, як ви радієте тому, що вже зробили. Цікавтеся завжди своїм ремеслом; яким би скромним воно не було – це коштовність в порівнянні з іншими речами, якими ви володієте. Будьте обачними у своїх справах, світ сповнений обману. Але не будьте сліпі до чесноти; інші люди прагнуть до великих ідеалів і всюди життя сповнене героїзму.
Будьте самими собою. Не грайте в дружбу. Не будьте цинічними в коханні – в порівнянні з порожнечею і розчаруванням воно таке ж вічне, як трава.
З добрим серцем приймайте те, що радять вам роки і з вдячністю прощайтеся з молодістю. Кріпіться духом на випадок раптового нещастя. Не терзайте себе химерами. Багато страхів народжуються від втоми і самотності.
Підкоряйтеся здоровій дисципліні, але будьте м’яким з собою. Ви – дитя світобудови не менше, ніж дерева і зірки: ви маєте право бути тут. І нехай це для вас очевидне чи ні, але світ йде так, як він і повинен йти. Будьте в мирі з Богом, як би ви Його не сприймали.
Чим би ви не займалися і про що б не мріяли, в галасливій життєвій метушні зберігайте мир у своїй душі. З усіма прикрощами, одноманітною працею і розбитими мріями світ все ж таки прекрасний. Будьте до нього уважними».
Макс Ерман «Desiderata», 1927 р.

3
09.07.2018 #Зулихан Хамзатова

Предательство

Это удар ниже пояса,
Нож прямо в спину.
Когда не понятно кто есть кто
Когда ты убит наполовину.
Когда ты верил и любил
Когда ты искренность хранил
Когда тебя забыли быстро
Когда в душе пропала искра.

3
09.07.2018

Моменты жизни:грустные и веселые

Люди очень странные существа. Они очень быстро меняются. Им всегда чего-то не хватает, всегда что-то нужно. Их сложно понять. Они не похожи на друг-друга, все разные ,все уникальны. У каждого из них свой характер...своя индувидуальность. Но они не умеют видеть свой талант...ту индувидуальность. Они проживать так и не поняв этого всю свою жизнь. Некоторые из них добиваются своего...это те люди, которые смогли понять себя. Люди , которые обрели контроль над своми мыслями и действиями.Обрели спокойствие души. И нашли правильный путь. Эти люди счастливы. Им нравится их жизнь. Им нравится то, что с ними происходит.

3
Любов це больно💕

Любов це больно💕

Ти розбив мені серце, думаєш так.
Ну а мені все одно, дурень.
Я давним-давно тебе не люблю.
І друзів твоїх обходжу.
Нарешті я можу бути собою.
І мені так добре одній.
Ставлю крапку, закриваю замок.
І ніхто не потрібен на заміну.
Нехай все дивляться на мене.
Але я буду танцювати одна.
Так знайте все, я закохана.
Моя любов - це музика.

4
17.06.2018 #?_Mei Oler_?

Мне плохо...

Не знаю, что со мной... У меня есть всё, но нет ничего. Я
знаю, что это всё очень банально... Сейчас я даже не понимаю, что со мной
происходит: я словно сплю... И этот сон ужасный, монотонный - настоящий кошмар!
Постоянно что-то делаю, куда-то хожу, с кем-то гуляю, занимаюсь спортом,
покупаю новую одежду, смотрю фильмы, бегаю по утрам, читаю книги, слушаю
музыку, постоянно делаю что-то новое! Многие подумают: "У неё отличная
жизнь! Что ей не нравится?!?"
Я просто устала... Жду чего-то, пытаюсь убедить себя в
чём-то, с чем-то сражаюсь... Я уже не живу, а проживаю жизнь. Каждый день я на
автомате отвечаю на любые вопросы, на автомате выполняю какую-то схему! К тому
же у меня начинается паранойя... Думаю, что все меня обсуждают за моей спиной,
что друзьям на меня наплевать, что все мне постоянно врут... Я не знаю, как
описать такое состояние! Словно ты спишь и это всё не по-настоящему… Это всё
очень страшно...

1
12.05.2018 #hallio hall

about love

Нас застал в расплох,этот твой недугВедь я был чем то большим, чем просто другЭти все вечера, мы в постели вдвоемНа закате чаек вкусный вместе пьемНо убивает тебя, эта сильная хворьИ я не представляюв всю твою больВремени не осталось уже у нас Но я прокричу тебе еще сотню разКашляни мне на ебало, скорейДавай вместе умрем, кашляни быстрейКашляни мне ебало, сейчас, ведь я не смогу забыть наш последний раз.Кашляни мне на ебало ты тупая мандаи мы будем вместе с тобой навсегдаКашляни мне на ебало ну же не рабейДавай не оставим после себя детейНу давай же сука кашляй, ведь я без тебя, не смогу смотреть на баб так же их любяДавай скорее заразим геев всех вокругИ избавим планету от вечных муккашляни мне на ебало милая мояБудет славный даблкил минус ты и я.Но ты просто лежишь тихо, закатив глазаПо моим щеках крадется глупая слезаНаконец-то будем вместе вот еще чуть чуть я швырну тебя в окно в твой последний путь. Кашляни мне на прощанье пару нежных слов, я ступаю через выступ я уже готов. Жаль живем с тобой на перовом, мы этаже, мы пытались умереть пятый день уже,но твоя простуда сука не убила нас провела в холодной ванне не один ты час.Вставай дура чай готов и постель пуста,Мир не хочет отпускать нас ведь не спростамы попробуем еще раз, завтра и потомВедь каникулы продили, лишь для нас вдовем....

1
11.05.2018 #Максим Мелентьев

Разлука

Звезда идя по омуту разлуки
А под ногами небо слез
Все плача по разлуки
Ненавидя грез

И сердце бьется в тишине
Не слыша как окрававленный скиталец
бьет двери неосознанной любви
Ранняя сердце напал

0
10.05.2018 #Дмитро Гарячев

Присвячено безмежному коханню

Чому так сумно на душі
чому нема спокою,
і так багато запитань
стоїть переді мною.

Сидить на серці думка та,
що вже нема тієї,
що на дихає на буття
 і як тепер без неї?

Пішла вона без вороття 
покинула безтямно,
пішов із нею сенс життя
і залишився  сам я.

І залишились лиш слова,
що стеляться рядками,
немов ті діточки малі,
 що стеляться до мами.

1
28.04.2018 #Оксана Шоломіцька

Фраза про життя

Наше життя дуже вередливе тому що коли його щось не влаштовує воно хоче завадити і пхне палиці в колеса, воно без нашого дозволу грає в колесо Фортуни при тому що не дуже часто виграє, трохи бідне бо крім білих і чорних красок більше не має.

0
24.04.2018 #Валентинка Харченко

Чорнобиль

Чорнобиль - ми пам’ятаємо цю дату
І застигає в жилах кров.
Чорнобиль - помирає у диини мати
І не віддасть їй вже свою любов.
Чорнобиль - скільки в цьому слові горя,
Страждань та гірко виплаканих сліз.
Ця радіація впадає в Чорне море,
Вона таїться в ніжних стовбурах беріз.
Чорнобиль - доки будемо терпіти
Таку халатність та тяжкий урок?
Чорнобиль - помирають наші діти, яким
В житті вже не зробити перший крок.

1
14.04.2018 #Валентинка Харченко

Семейный дуэт

Пусть бушует где-то непогода,
я ее ни капли не боюсь!
Мне с тобой любое время года
навевает радость, а не грусть.

Как прекрасно, что любимый вместе,
прожили уже десяток лет.
Раньше были мы жених с невестой,
а теперь семейный мы дуэт.

Кто сказал, что счастья не бывает,
тот о жизни нечего не знал.
Верю я, что наяву летают,
ты родной мне это доказал.

0
13.04.2018 #Дарина Куксо

Вірш про " Кохання"

Кохай того, хто тебе цінує, А не того, хто ображає і не хвилю.
Того, хто завжди допоможе , підтримає і приголубить.
А не того,хто ображає й топче під ногами, й зовсім тебе не любить!
Той, кого кохати будеш, повинен бути добрим, щирим і без капризів,
А якщо вже й так, якщо кохаєш то привикнеш!

1
12.04.2018 #Діана Миронюк

пам`ятаєш?

а пам'ятаєш, ми колись хотіли
дістати неба, до зірок злетіти
а пам'ятаєш, як ми були ще діти
хотіли посадити разом квіти

а пам'ятаєш, як ми виросли з думок
і мрії всі наші пропали
не посадили разом ми квіток,
до неба не дістали

що з нами сталось? виросли, чи що?
та ми ще не дорослі ніби,
але для мрій наш час уже пройшов,
та просто ми дізналися про зло,
що брат брата свого може убить за шмат хліба.

ще вчора ми на гойдалці сиділи й розмовляли
про неважливе щось: як котика зустріли по дорозі,
як вчора мама посковзнулась на підлозі.
ми розмовляли про це все й не знали,
що у майбутньому спіткатиме біда,
що там не буде часу так-от посидіти,
поговорить й на сонечку погрітись.
ми лиш тепер дізнались, що життя
наше то зовсім не легке,
як нам колись здавалось,
ми думали, що все таке просте,
що все само собою у житті складалось.

ти пам'ятаєш, як колись ми бігали по полю босі
як ми сміялися, дивившися на небо,
лежали разом, а десь неподалік літали оси

ти пам'ятаєш, ти - мій король, я - твоя королева,
ми видрапали наші імена на тих деревах

ти пам'ятаєш. і я теж це добре пам'ятаю,
та щось між нами сталось,
давно тебе не бачу, давно не зустрічаю,
ти десь далеко, сум обох пройняла,
та що поробиш? ми виросли, змінились,
життя розвело нас на різні шляхи ,
немовби наші кораблі дитинства десь розбились,
ти вже підріс, я підросла, ми дали маху.

чи знаєш ти, скільки пройшло часу
від тоді, як не зустрічались?
багато. точно не скажу,
бо я й сама не знаю.

ах як би нам хотілось назад все повернути ,
той сміх дитячий, ті світлі думки,
і наших душ маленьких чистоти,
та час біжить, його вже не вернути.

з тобою може ми й зустрінемось колись,
може, прийде якась година чи хвилина,
сидітиму в кафе, читатиму книжки,
і там побачу силует давно знайомої людини

якщо це станеться, ми будемо щасливі,
а зараз, поки час ще не прийшов,
окремо бути ми повинні.

ти там, я тут,
але у серцях наших
ми разом.

24.08

0
12.04.2018 #Діана Миронюк

мертвим подихом врізалася біль

мертвим подихом врізалася біль,
заставляючи кричати від болісних ударів,
цей укол жахливіший, ніж укуси комарів,
він пробігає спиною, ножем вливаючись у серце
сумом та печаллю.

холодний подих, з запахом пожовклого старіння,
лежання на полицях, довгих-довгих років, книг,
і вже давно забутого людьми трупного омертвіння,
вдарявся в тіло, в саму глибінь, на саме дно проник,
вбиваючись в коріння.

я впав, немов пристрелений тепер,
секунду тому вмер, увечері в четвер,
і скоро, опинившись на землі,
лежатиму і гнитиму в собі,
аж поки не побачить хтось з людей,
що мертве тіло на асфальті згнило.
знайдуть, а може й ні, хто знає, в який день
воно кричало, дихало, чи нило?
ніхто не чув, не чує, й не почує,
ніхто не допоміг, тому й це тіло світ
полишило.

0
12.04.2018 #Діана Миронюк

пролітаючи над землею

пролітаючи над землею,
доторкаючись крилами неба,
відчуваю, немов щось в мені стає більше, легше.
ніби вся земля є моєю,
я не хочу зупинятись, хоч мені кажуть: треба.
я не хочу, мені добре тут в небі, вперше.

вперше я відчуваю, що вільна від світу,
вільна він болі і страху, він гніву і злості,
вільна.

та десь на дорозі,
внизу, де не світить світло,
де радість не чути,
де лежать згнивші від ревності кості,
мене тягнуть знов.

ловлять за руки, ноги, крила,
хоч кричи, хоч борись,
не відпустять.
проти них я безсила.
не втечеш - зубами зловляться,
не відпустять.

0