Лункий шепiт.

“Спочатку було Слово, і Слово було
у Бога, і Слово Було Бог.”
Євангеліє від Іоанна.

Настає час рокованого відліку, коли тобі дарується тиша. Безмежна тиша всередині серця, холодна німота, що пронизує тебе все глибше і глибше, жах, страшніший від смерті, який заповзає в твої широко розкриті очі розчахнутим простором, пронизливими голками зірок. Страх постає перед тобою сивим напівпрозорим привидом, чіпляючись за руки, стікаючи підлим крижаним потом за спиною, не даючи поворухнутись, вищає, зростає, аж поки серце твоє раптом знову не здригнеться в тобі першим ударом, гуркотом весіннього грому. Дощ бринить сльозами по шибках, і ти, пронизуючи всі завіси, примари, страхіття, увіходиш в новий світ. Все тут наповнене передчуттями, чимось таємним, що бродить у каламутній темряві, ось-ось маючи народитись, зринути, розтрощивши всі перепони, розбивши двері та вікна. Весь всесвіт у тобі та навколо тебе, раптом зрушивши з місця, починає обертатися, зблискуючи зірками, миготливими блискавками, виринаючи та зникаючи у безвість міріадами людських облич, з усіма їх болями, жалями, щастям та любов’ю. В тобі, наче квітка чи дитина, починає зростати щось дивне, величне, непереборне, непередбачене. Тоскний щем перетворюється на нестерпний біль, захват і жах чекання. І нарешті, з сухим шурхотом, по глухим закапелкам твого єства, приходить перше невблаганне, нестерпне Слово лункого шепоту...
Первинний хаос здригається, зупиняється на мить, в ньому як перед увертюрою оркестру починають звучати окремі партії інструментів, голосів, які, сплітаючись, створюють спочатку окремі музикальні фрази. Какофонія всесвіту все більше гармонізується, наростаючи мов океан, котиться на тебе, крізь тебе, найвеличнішою симфонією симфоній, дзвоном безмежних світів та сфер.
Слова, що йдуть крізь тебе, злітають із твоїх пошерхлих висохлих губ, народжують нову, дивну, беззахисну та всемогутню істоту, повну незнаної любові та щирості, та все ж, чужу та незнайому тобі.
З кожним Словом творення в тобі вмирає просто людина. Вмирає та плаче за світом, що втрачає. І тільки Слова лункого шепоту злітають все вище та вище, над простором синім, до першого зблиску ранкової зорі, що лине навскісно крізь завіси весняних дощів, фіолетових хмар, квітучих садів до змучених людських сердець. Слова повертаються до тебе і витворюють, преображають тебе знову і знову, і ніхто, і ніщо в цьому земному світі вже не в силі спинити лункого шепоту, що ллється крізь тебе.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись