Як завжди ховався за тонною гриму,
І ніби щасливий, і все в нього добре,
Лиш маска весела, а клоун у димі...
Брудному костюмі та зношених туфлях.

І попіл з цигарки в дешевому пабі
Та разом із пивом, що хвилею в горло
Тримає в кайданах пропащого рáба,
Що сенсу не має, казати щось ліньки.

„Навіщо?“ — спитає розпачливим тоном,
„Господи!“ — промовить. „Благаю прощéння,
Пробач всю гріхóвність у моїм притоні!“
Та Бог не почує, бо бреше веселий.

Той клоун лжесвідок вульгарної думи,
Гримаси пустої та підлої вдачі...
Звертає* до Бога, забувши про струни
Подоби своєї... Здичавілого болю.

Чи сміхом, чи трюком доводить у цирку,
Що він, як звичайний, бо молить до Бога,
Коли все скінчиться, у дзеркалі рúзку*
Не знайде обличчя веселого щастя...

Не знайде себе чи підтримки від люду,
Нема що казати, так зникають душею,
Що раптом померла... Згнила звідусюди!
Востаннє він справжній, коли він дитина.

Бо завжди ховався за тонною гриму,
Як тільки поринув в циркові вистави,
Та й маска весела не збýджує риму...
В поетів безславних, забутих із часом.
***
Звертає — звертається.
Ризку — те саме, що й ризику.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись