Перший


Hароджений в сім"ї звичайній
Будує сам своє життя
Тому, що має мрії тайні
Не жити в світі каяття
Та жити так вже зараз важко,
Де нафта. золото і гріх
І не летить у небі пташка
І чорний дим на землю ліг...
Та не витримуєш вже зовсім
І бігти хочеться кудись,
Тому, що скоро прийде осінь
І пожовтіє чийся ліс.
І береги вже не народні,
Що річки стримують в собі
Стоять маєтки там добротні,
А в них живуть мадам Фі - Фі.
Де замість чистого повітря
Вдихаємо ми метанол
Уран, бензин, та жовту сірку
І ще якийсь хлороксидол.
Кудись летить літак війсковий
І люди всі, як мурав"ї,
Кудись біжать, а так чудово,
Було в бабусі на селі!
Де тин старий, ставок в городі
Де справжній мед та молоко,
Де відчувалася свобода,
Хоча її і не було...
Бува, згадаю я дитинство -
Веселку в небі, ластівок,
Ласкаві руки материнські,
Та свій старенький дитсадок...

Усе минуло, пролетіло
Пішло кудись у забуття
Мабуть самі не догляділи,
Будуючи своє життя
Та вже немає часу більше,
потрібно, щось й собі робить,
Тому, шо може бути гірше,
Бо ворог Твій уже не спить
Куди поглянь - там хмарочоси
Багато в них бува людей,
Та проти них - ти просто просо,
Яке приносить їм грошей.
Ми вибирали самі владу.
Та прагнули, хоть щось змінить
Не вірю я в верховну раду,
А вірю лиш в щастливу мить:
Коли приходжу я додому,
Попрацювавши тяжко ніч
Беру дитину у долоні,
Обняв дружину - і на піч
А інше все - то так, не справжнє
Не рідне більше, не моє,
Бо бачиш, як той дядько важний.
Безхатька сильно в груди б'є
І не жаліє його зовсім,
Всміхається, бо він Богач
Всміхається він, та нечує,
Що десь лунає сильний плач
То плач - голодної дитини
То сльози - наших матерів,
Бо вже не має той родини,
Той мужності та сил без слів.

Бо говорити може кожен.
Що міг би він зробить
Та що зробити зараз можна
Без Бога? Мабуть Бог ще спить
Бо він все бачить і не дав би
Таке робити на землі
Та може він, ще почекає,
І спалить майже всіх в вогні
Залишить лиш частину кращих,
Тіх, хто цінують кожну мить
Та тяжкий хрест на плечах тащять
Від праці тіло в них болить
Які встають разом із сонцем,
Які лягають разом з ним
І виглядають у віконце,
А бачать там лиш чорний дим...
Бо інші прагнуть йти все вище
І вже немає в них межі
Кудись біжать, аж вітер свище
Не мають совісті й душі.
Руйнують все, що будували
Всі наші прадіди и діди
Та вже за безцінь все продали
Заводи фабрики й сади...
* * *
Початок нового століття
Змінив суттєвість назавжди
І вже так мало містць у світі,
Куди ми можем вільно йти.
Бо майже кожен все привласнив
Степи, річки, шляхи. ліси
Тому, що думає що щастя
В об'ємах власності — біди.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись