Розтелені на аркуші рядки
Написані із горічю на серці
Їх зможуть зрозуміти ті батьки
У кого діти мертві.

Цю біль відчує лише та
Хто народила сина й відпустила
Дожити на війну останнії літа
Хотіла втримати,та не зуміла.

Вона благала не іди
Не покидай мене прошу не треба
Не йди синочку не іди
На перед себе не впущу до неба.

У тебе все попереду життя
Ти молодий,тобі ще жити й жити
Нам не війна потрібна,а сім'я
Мені б хоча б онуків поглядіти.

Стікала,по щоці сльоза
Слова благання не вщухали
Від жалю розривалася душа
З обіймів руки мами,сина не впускали.

На кого кидаєш мене стару?
Кого тепер будитиму раненько?
Хто ж поховає,як помру?
Не взнає більше расті серденько!

Минають дні,неділі й місяці
Конверт приходить матері від сина
Читаючи тремтить лист у руці
Радіє жінка,бо щаслива.

Не бійся мамо,я живий
Не плач,зі мною усе добре
Змінився я,я більше не малий
Тепер я став відважний і хоробрий

Багато нас таких,як я
Усі ми тут народ свій захищаєм!
Ми розуміємо ціну життя
У горі один другому допомагаєм.

Ти знаєш мамо,ми щодня
Разом до Бога молимось й благаєм
Щоб доки Україну бороня
Він не забрав усіх кого кохаєм.

Матусю вір я повернусь
Недовго воювати нам зосталось
Прийду й до твого серця пригорнусь
Воно уже багато настраждалось.

Минув ще час і знов приходить лист
Ваш син загинув у полоні
У вухах жінка чує лише свист
Не втримала листа в долоні

Вернувся син у цинковій труні
Народ стрічав героя на колінах
Усі завмерли в тишині
Коли стрічати мати вийшла сина.

А я ж благала сину не іди
Не залишай мене прошу не треба!
Молю синочку встань та обійми
А якщо ні,то забери й мене до неба.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись