На землю тихо падав сніг
Вкриваючи поля і гори
так загадково окружило всіх
безмежне білосніжне море

Казкова ніч покрила все село
і сон уклав усіх у ліжко,
лише світилося одне вікно -
у крайній хаті ще горіла свічка.

Закутавшись в хустину, при свічі,
втираючи гіренькі сльози,
Читала лист старенька мати уночі,
й в душі у неї вирували грози.

Вже сотий раз читаючи рядочки
Напам'ять вивчила усі слова.
Вже сотий день чекаючи синочка
Сидить і тихо молиться одна.

Син написав, що завтра бій останній!
Бій вирішальний, бій не на життя.
Він пише лист цей вже востаннє,
І сльози ллються, ллються без кінця.

"Та Ви чекайте, мамо, щохвилини,
Моліться Богу, так як молюсь я.
Моліться мамо, бо молитва нині,
не раз іще врятує нам життя!

Сніги мели, ставали білі хати,
Всі довгі ночі і короткі дні
Біля вікна сидить старенька мати,
І дивиться у білу далечінь.

Минула вічність і прийшла весна...
Розтаяли сніги навколо,
а мати все сидить біля вікна
чекає сина : радості чи горя.

І знову землю огорнула ніч
безшумна, темна, чарівна...
та свічка не згора біля вікна -
надія невмируща і свята.

Так тихо стало навкруги,
лиш чуть легкий подих вітру
Десь недалеко, там за ворітьми
Висока постать тихо йшла, повільно...

Вернувся син з війни додому,
а мати спала при свічі.
тихенько впав з руки додолу
Останній лист, останній при війні!

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись