Край темного вікна стояв, як тінь,
Похмурий Зевс. Цигарка в нього тліла.
Утомлений від власних повелінь,
Утомлений від влади і від сили...

За вікнами вітри здіймали дим,
Несли його над злим і добрим світом,
Над маревом дощів... Тоді із ним
Прокинулась богиня Артеміда,

Рукою натягала тятеву,
Пускала в темінь мідні гострі стріли,
І Артеміду — сонну, ледь живу —
Боги і німфи більше не зустріли.

Зітхав вві сні тривожний темний світ,
Лишився без богині і без лука...
В той час розгублений сумний Аїд
Заламував від горя білі руки,

І Персефона ринула у тінь,
І опустила добрі світлі очі...
І не було спокійних сновидінь
У ті чужі, печальні, дивні ночі.

А Зевс стояв край темного вікна,
Цигарка тліла димом так химерно,
Коли ішла по пагорбам одна
Богиня, заблукала діва — Гера.

Олімп укрив гіркий одвічний квіт,
А друзі повмирали ворогами...


Як дивно... Ще живий і теплий світ
Було убито власними богами.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись