Ці роки голодомору,
Найстрашніше, що було.
Діти їстоньки хотіли,
Пухли , помирали.
Ну, а мати, що робити,
Дітей поїдати?
І таке було так часто,
Що важко й казати.
Їсти зовсім і не знали
Ці сім'ї де брати.
А весною, от весною,
Як підеш у поле,
Чи картоплю собирати!
Всі діти і мати.
І до вечора , одного
Дитяти не стало.
Оце горе, так ось горе,
Нічого не скажеш.
Що робити? Як тут жити?
Коли ти нікому
І на ніготь не потрібен,
Треба йти до дому.
А що вдома,голі стіни?
Та і діти голі...
Мати плаче, сліз немає
Діти всі голосять,
Так і літо промайнуло,
Наступила осінь.
Нас в сім'ї, аж п'ятеро
На той час було,
Але в ці роки,
Четверо померло...

І тепер я вже дорослий
І один , лишився.
Пам'ятаю все до каплі
Скільки сліз лишився.
І приходжу до могили
Кожного я року.
Вже мені , аж 90,
А братам та сестрам
Тому п'ять тоді було,
А тому чотири...
Але квітів не несу
Тільки , ненці милій.
Я приношу їм завжди
Їсти на могили.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись