Нехай до кісток пробирає холод
А руки міцно стискають букет
Давно вже минувся прощальний бенкет
Й від згадки про нього зостався лиш голод

В голові все ще лунає твій милий і лагідний сміх
А моє серце знову волає й бажає здійснити цей гріх
Якось ти сказав самогубство це жах
Але тепер ти маниш до себе у снах

Я й досі тримаю букет у руках
В душі затаївся нечуваний страх
Вже скоро я квіти на могилу покладу
В уяві ніжно тебе пригорну

Але йти ще потрібно довго і нудно
Усюди туман й здається безлюдно
Не чутно ні співу пташок ні гулу машин
Минуло не час і не два лише кілька хвилин

Одиноко йдучи до тебе коханий
Я міркую чому ж весь світ невблаганний
Дитина не плаче,її в нас нема
Чом ти покинув мене в двадцять два

В нас були плани і мрії чудові
Майбутнє здавалось мов сон кольоровий
Тепер усе сіре перед очами
Не витруїш з мене це із роками

Закралась підозра що знову біда
На мить зникла тревога наче змила вода
Переді мною прірва постала
Паніка у серці знов наростала

І квіти до долу упали
А моє ім'я більш ніхто не згадає
Чекай мене любий я тебе здоганяю
І тільки сльози в польоті блищали

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись