Коли прийде ніч у моє місто,
І затихне метушня людей,
Залишаюся я наодинці
Й згадую – кохала я тебе.

Я подарувала тобі ніжність,
Море ласк і море поцілунків,
Але ти, неначе янгол грішний,
Не хотів ніяких подарунків.

Ти хотів забрати душу з тіла,
Грався з почуттями і брехав.
І хоч я її сама тобі віддала
Та в моїх очах ти низько впав.

Впала й я, та зразу ж і піднялась,
Бо допомогла дружня рука.
І з тобою я місцями помінялась,
Бо через кохання ти страждав.

Ти тепер жадав мого кохання,
Та не зрозумів ти одного,
Що через обман свій мене втратив.
Серце охололо. Все пройшло.

І тепер, коли сиджу з пером
Й ділюся я з зошитом думками,
Розумію: все було, як сон,
Було несерйозно все між нами.

Інша я тепер і другий ти,
В нас своє життя тече рікою.
Кожен має у свій бік пливти,
А спогади залишаться зі мною.

Лиш зі мною. Ну, а місяць жовтий,
Що освітлює таємність ночі,
Дивлячись в обличчя, зрозуміє –
Чом заплакані у мене очі…

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись