Який чарівний вранці небокрай…
Та на душі немає сонця, смеркло…
Я замість того, щоб створити рай,
Вимощував тобі дорогу в пекло…

Награвшись почуттями досхочу,
Не виривався із палких обіймів…
Хоча й донині пристрасно тремчу,
Пригадуючи ніжні буревії…

І все ж благаю: ти мене прости
За те, що обманув твої надії…
Навіки роз’єднав сердець мости
І розтоптав вінець палкої мрії…

За серця біль, за крик душі пробач;
За довгий шлях – від почуттів до зради…
За твій щасливий сміх і ніжний плач,
За те, що розтривожив зорепади…

Прости мене за все… і прощавай…
Лиш знай: любив бездумно і запекло…
Та замість того, щоб створити рай,
Вимощував обом дорогу в пекло…

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись