Каньйон плете строкаті візерунки,
Стару фортецю бачу вдалині…
Ще пам’ятає Смотрич поцілунки,
Якими пестив милу навесні…

Замріяно хитаються дерева;
В тумані поховалися хати…
Щось заметіль роздмухує квітнева
Кидаючи пелЮстки з висоти.

Щасливий клич далекого дитинства
Навіює минулого думки…
І незабутню ніжність материнства,
І юності щасливі сторінки.

Сторіччя викарбовують малюнки,
Блищать смарагдом скелі вдалині…
Каньйон плете строкаті візерунки
І росами блищить по сивині…

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись