Павутина висить, мов вуаль, над замріяним містом;
Відлітають за обрій строкатим ключем журавлі...
Осінь пахне любов‘ю, глінтвейном і листям барвистим,
Що лежить розмаїттям на сонній подільській землі.

Я безмежно люблю ці пейзажі, знайомі з дитинства;
І задумливих верб споконвічну осінню журу...
Цей замріяний вальс у стрімкому танку падолиста
І, під пилом віків, цю фортецю... турецьку... стару...

Сторінки юних літ я у пам’яті перегортаю
Й, під вагою років, миті спогадів давніх ловлю.
Я і досі той погляд, що в душу дививсь, пам‘ятаю
І когось із дитинства далекого щемно люблю...

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись