Уявленнями марень тішусь...
Моя маленька таємнице...
Моє кохання споконвік...
Я вірна лиш тобі повік.

Душею, що тенетами ліричності
Стягнула ніч її
Сильвет.
Моя Афіна
З безкінечності
Мені розкинула вельвет.

У далечі,
Що була білою,
Туманом скритою
Як міф.
І Ваш прозоро образ
Вкоханий.
На горизонті були Ви.

Дзвеніла зброя,
Долітали крики воїнів.
І попелястий жаль
Мні душу покривав.

Ви майоріли затуманені,
Неначе Хан.
А я й не дала б Вам й паші.
Ваш образ так мені укоханий,
Що не боялась Ваших же мечів.

Душа заплакала субдомінантою.,
Кипіла кров,
Бриніла мгла.
Коли халіфа тінь
Велично так
Крізь мене перейшла.

Ви зникли.
Ця жахаюча невіданність.
Я б статус Вам
З кохання не дала б.
І я упала у незвіданість,
Проткнута лезами
Всіх трьох мечей.

Забута, і Богами проклята,
Була по інший світу бік.
А наді мною 21 вік,
В своїх
Багряно-сірих шатах.

За мотивами "Інфанти" Миколи Вороного

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись