Надія.

Життя минає ... Можу все стерпіти :
образу, біль, самісіньку біду,
та без кохання не умію жити,
караюся, докіль його знайду.

Неначе Доля на моїй долоні
Не поєднає істини святі, -
дві лінії- Життя мого й Любові,
дві лінії тепер у самоті.

То – наче дві червоні ружі – рани...
Безглузде на землі людське життя,
якщо не маєш справжнього кохання,
яке ти ждав до самозабуття.


О, я знайду його в п”янкім розмаї,
душа цього жадає, аж бринить !
Надія струни серця огортає:
кохатиму, бо вмію я любить !

Нехай стократ збиватиму коліна,
своє кохання – тішусь ! – віднайду :
оту єдину в світі цім людину,
свою оргинію в осінньому саду.
2003 р.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись