Щось сильно і боляче вдарило в груди,
Щось сильно і боляче влучило в серце,
І болі тієї мені не забути..
Душа ж була ціла й міцна, як фортеця.
Веселощі вмить замінилися жалем,
А думка у мозгу гудить безшелесно.
Навіщо поранила своїм дюрантелем,
Моя рідна, сімнадцятирічная весно?
Як відданний честі й відомий маестро
Ти сльози мої утирала долонею.
Та дорослою стала я, любая сестро
І я вже навік повінчана з долею.
І співу твого вже я не почую,
А сльози розіллються холодною сталлю.
Із пізньої ночі до ранку ночую
Одна на одинці з своєю печаллю.
Тепер ми із нею - споріднені душі.
Ми стали прозорими, наче примари
І люди вже стали до мене байдужі:
Жорстокі, безлюдні, притворніє скнари.
Вже вщент розлетілось маленьке серденько,
А тінь моя власна вже попелом вкріта
Й розвіє по світу її вітер легенько,
А душа моя навічно у клітці закрита.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись