Міраж Любові

Пишу я вам, не знаючи насправді,
Чи варте це чогось, чи ні
І дивлячись у очі правді,
Я тихо гину в самоті.

Все винна зустріч випадкова,
Коли не зміг сказать ні слова,
Себе на муки я прирік.
Можливо, я б до цього й звик,

Проте не можу вже забути
Цей ніжний-ніжний погляд ваш,
Що буде довго ще стояти
Перед очима, як міраж.

Ці чорні брови, милі очі,
В яких є іскра до життя,
Вони, неначе білі ночі –
Що роблять ніч подобі дня!

Коли б ви знали, як жахливо
В любові спраги знемагати,
Палати й думкою всечасно
Лиш нездійсненне малювати…

Я був би радий хоча б раз
Чарівний погляд уловити
І, обійнявши ніжно вас,
Усе несказане сказати.

Чи я доб’юсь своєї цілі,
Чи знов піду у небуття.
Я віддаюся вашій волі!
У вас весь сенс мого життя!

Присвячено Балакіній Інні (01.2012)

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись