Я жила життя, проживала,
Просто тихо собі пливла,
І себе кожну мить питала
Де ж мене не туди завела,
Моя доля? Вона лиходійка
Знала, все : що ти є на Землі
Й натякала мені постійно,
Що я маю тебе знайти.
Але я не слухала долю,
Зрозуміти її не змогла,
І оману впустивши знову,
Я без сумніву клятву дала.
Але, я тоді й гадки не мала,
Що ти станеш мені на шляху,
Якби знала, тебе б я чекала
Нехай навіть життя проживу,
І зустріну тебе на схилі
Своїх літ, на межі життя,
Я чекала б тебе мій милий,
Повиносила б з себе сміття.
Щоб уникнути, злого слова,
Злого промислу, сумнівних фраз,
Щоб спліталися знову і знову -
В поєднанні крізь простір і час.
Бо такого, як ти не існує-
Ні на небі, ні в пеклі нема,
Навіть янголи разом лютують-
Перевершив ти всі божества.
Мені доля дала надію,
Що звела вона нас не дарма
Я зустріла свою людину
Якій можу віддати сповна,
Все, що втрачено, що забуто,
Все, що забрано кимось було,
Бо кайдан міцний, на розпутті,
Прикував хтось, мій до твого.
Прикував, але не подумав,
Що я клятву на вірність дала
І до чорта прекрасну юність,
Юність- вчитель, а зрілі літа -
Моя карма, мій погляд глибинний,
На початок і на кінець,
Ти в мені, і в тобі я загину
Це не змінно. Ти звів нанівець,
Все, що було до тебе, любий,
Мій світогляд, та й все життя,
Хто ж мене такою полюбить,
Коли й доля мене прокляла?
Хто ж мене, таку божевільну,
Візьме знов на поруки свої?-
А й не треба мені-я вільна,
Вибирати. А як хочеш ти?
Може хочеш, щоб я в яскравих
Кольорах повз тебе пройшла?
Ну, а хочеш, щоб я у травні
Білі мальви в руках несла?
Щоб ти тільки в мені сповідав,
Неповторність своєї душі
І впізнав би мене за слідом
Що лишила в минулім житті.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись