Вже вечір, ніч наближається,
сонце заходить, виринає місяць,
чути cтук мого серця,
той стук, що з розуму зводить
мою душу, мій розум,
шалені думки наводить,
на безглузді вчинки штовхає,
і надію знову дає...

вона мене до життя повертає,
знову з'являється мета у житті,
все сильніше б'ється серце моє,
і пристрасно палають очі мої,
у них знову жевріє іскра,
щодня все більший палає вогонь,
затушити його вже не можу я,
його живить усмішка твоя,
твої очі додають тепла,
твій погляд немов дужий вітер,
той вітер, що дує без кінця,
той погляд, що дає йому життя,
ті карі очі, загадкові,
у них тається загадка,
загадка про щасливе життя,
у якому не має кохання...
її вічно намагаюсь розгадати я,
знайти формулу безтурботного життя,
і поки є у мене натхнення,
доти буду боротись я...
те натхнення приходить щодня,
щодня заставляє писати вірші,
без нього я не можу прожити і дня,
щодня з мого серця линуть пісні...
пісні про любов, про кохання пісні,
про те що присниться мені увісні,
про те що відчуваю на серці,
коли поруч з тобою увісні...
та це лише пісні,
будення вони не міняють,
це лише мрії мої,
що тугу з серця зганяють...
ось так серед мрій я живу,
серед мрій життя віднаходжу,
на що я надіюсь, не знаю,
але вірю у мрію мою...
0

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись