Моє серце кричить чому?
Чому ти мене не любиш?
Не бачиш, не хочеш, не чуєш..
Посміхаєшся вже не для мене,
І піклуєшся вже не за мене…
А було все ж так добре.
Так добре було з тобою –
Відчувати надійність й турботу.
Разом спілкуватись щоденно.
І вірити, і довіряти, і до нестями кохати…
Я чую твій сміх, бачу твої очі, я все розумію
Але марно, в мого серця свої плани на тебе,
І воно мене не чує.
Скільки часу проведено разом….
Скільки спогадів… Як?
Як все забути????
Як перекреслити те краще, що було?
Чому, чому його не цінувати?
У відповідь тиха біль і тиша.

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись