спільним шляхом не судилось нам іти
нам судилось розійтись
розійтись і все забути
розійтись і посміхнутись

ти посміхаєшся, я знаю,
хоча й цього не бачу
та посміщку твою я завжди відчуваю
і подумки на крилах до тебе я лечу

чого лечу? не знаю...
на що надіюсь, що шукаю?
те що було вже не поверну
але ніколи не забуду

а так хотілося забути
назавжди забути
до минулого більше не вертати
не рухати ті спогади

та вони є, нема куди їх діти
неможливо забути, із пам'яті зтерти
вони немов якась отрута
її не можна лікувати

бо лікування - це життя моє
воно для мене дороге
його потрібно цінувати
хоча так важко, та я буду жити

можливо з часом все пройде
і тоді серце оживе
знову радісно заб'ється
і душа до життя повернеться...
0

Коментарі

*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись